Читати книгу - "Людина розумна"

вільного ринку. Він не може гарантувати, що прибутки отримуються в справедливий спосіб або справедливо розподіляються. Навпаки, потяг до збільшення прибутків та виробництва закриває людям очі на все, що може стояти на цьому шляху. Коли зростання стає вищим пріоритетом, не обмеженим жодними етичними міркуваннями, воно може легко призвести до катастрофи. Деякі релігії, такі як християнство та нацизм, убили мільйони людей через палку ненависть. Капіталізм же вбив мільйони людей через холодну байдужість у парі з жадібністю. Транстлантична работоргівля не проростала з расистської ненависті до африканців. Особи, які купували акції, брокери, які їх продавали, та менеджери работоргових компаній взагалі рідко думали про якихось там бідних африканців. Не думали про них і власники цукрових плантацій. Багато власників взагалі жили далеко від своїх володінь, і єдине, чого вони вимагали, була точна інформація про прибутки та витрати.

Важливо пам’ятати, що трансатлантична работоргівля не була єдиним відхиленням від бездоганного в усьому іншому курсу. Подібні причини мав і Великий бенгальський голод, згадуваний у попередньому розділі, – «Британська Ост-Індська компанія» більше турбувалася про свої прибутки, ніж про життя 10 мільйонів бенгальців. Військові кампанії «ГОК» в Індонезії фінансувалися чесними голландськими бюргерами, які любили своїх дітей, жертвували на доброчинність, цінували гарну музику та живопис, але яким було байдуже до страждань мешканців Яви, Суматри та Малакки. Зростання ж сучасної економіки в інших частинах планети супроводжувалося безліччю інших злочинів та негідних вчинків.

ХІХ століття не принесло жодного покращення етики капіталізму. Індустріальна революція, що прокотилась Європою, збагатила банкірів та власників капіталу, але прирекла мільйони робітників на життя в ганебній бідності. У європейських колоніях ситуація була ще гіршою. В 1876 році бельгійський король Леопольд II заснував неурядову гуманітарну організацію, метою якої було названо дослідження Центральної Африки та боротьба з работоргівлею уздовж берегів річки Конго. Вона була також покликана покращити умови життя мешканців регіону шляхом будівництва доріг, шкіл та лікарень. У 1885 році європейські сили погодилися надати цій організації контроль над 2,3 мільйона квадратних кілометрів у басейні Конго. З того часу ця територія, у 75 разів більша за Бельгію, стала відома як Вільна держава Конго. Думку 20–30 мільйонів місцевих мешканців ніхто навіть не збирався питати.

Протягом короткого часу ця начебто гуманітарна організація перетворилася на комерційне підприємство, справжня мета якого полягала в досягненні економічного зростання й отриманні прибутків. Усілякі там школи та лікарні були швидко забуті. Натомість басейн Конго заполонили копальні та плантації під керівництвом переважно бельгійських чиновників, які безжально експлуатували місцеве населення. Особливо яскравим прикладом було виробництво гуми. Цей матеріал швидко став промисловим продуктом, а його експорт – найважливішим джерелом прибутків Конго. Від африканських селян, які збирали сировину, вимагали дедалі більших норм видобутку. Ті, хто не міг виконати свою норму, жорстоко каралися за «лінь». Їм відрубали руки, а час від часу винищувалися й цілі села. За найбільш обережними оцінками, між 1885 та 1908 роками гонитва за зростанням та прибутками коштувала життя 6 мільйонам осіб (щонайменше, 20 % населення Конго). Деякі оцінки взагалі сягають 10 мільйонів смертей.[99]

Після 1908-го, а особливо після 1945-го, жадібність капіталістів дещо вгамувалась, не в останню чергу через страх перед комунізмом. Проте несправедливість усе ще поширена. Економічний пиріг 2013-го значно більший за пиріг 1500-го, але він розподіляється настільки нерівно, що багато африканських селян та індонезійських робітників повертаються додому після важкого робочого дня з меншою кількістю їжі, ніж їхні предки 500 років тому. Дуже подібно до Сільськогосподарської революції, зростання сучасної економіки може виявитися колосальним шахрайством. Людство та глобальна економіка цілком можуть продовжувати зростати, але дедалі більше окремих людей житимуть у голоді та злиднях.

Капіталізм має дві відповіді на цю критику. Перш за все, він створив світ, керувати яким не здатний більше ніхто, крім самих капіталістів. Єдина серйозна спроба організувати світ інакше (комунізм) виявилась настільки гіршою в майже всіх аспектах, що ніхто більше не насмілиться спробувати знову. В 8500 році до нашої ери люди могли плакати гіркими сльозами через Сільськогосподарську революцію, але було вже надто пізно відмовлятися від розораних полів та худоби в загонах. Так само нам може не подобатися капіталізм, але ми вже просто не можемо без нього жити.

Друга відповідь полягає в тому, що потрібно лише набратись терпіння – обіцяний капіталістами рай уже не за горами. Правда, були й помилки, на кшталт трансатлантичної работоргівлі та експлуатації європейського робітничого класу. Але ми засвоїли урок, і якщо ми лише трохи почекаємо та дозволимо пирогові злегка підрости, всі отримають жирніший шматок. Розподіл прибутків ніколи не буде рівним, але там буде цілком достатньо, щоби задовольнити всіх чоловіків, жінок та дітей – навіть у Конго.

Дійсно, простежуються деякі позитивні сигнали. Принаймні, коли ми використовуємо чисто матеріальні критерії – такі як тривалість життя, дитяча смертність та споживання калорій, – рівень життя пересічних людей у 2013 році суттєво вищий, ніж він був у 1913-му, незважаючи на постійне зростання кількості населення.

Але чи може економічний пиріг зростати до нескінченності? Кожен пиріг вимагає сировини та енергії. Пророки кінця світу попереджають, що рано чи пізно Homo sapiens вичерпає всі запаси сировини та енергії нашої планети. І що з нами станеться тоді?

17. Колеса промисловості

Сучасна економіка зростає завдяки нашій вірі у майбутнє, а також прагненню капіталістів заново вкладати прибутки у виробництво. Але це ще не все. Економічне зростання вимагає також великої кількості енергії та сировини, запаси яких обмежені. Коли та якщо вони закінчаться, вся система розвалиться.

Проте події минулого свідчать, що ці запаси обмежені лише в теорії. Можливо, це суперечить логіці, але в той час, як використання людством енергії та сировини за останні кілька століть значно зросло, їх обсяги, доступні для нашої експлуатації, насправді збільшилися. Кожного разу, коли нестача того чи іншого загрожувала вповільнити економічне зростання, в науково-технічні дослідження надходили інвестиції. Ці кошти незмінно приносили не лише ефективніші способи використання існуючих ресурсів, але й цілковито нові типи енергії та матеріалів.

Уявіть собі автомобільну промисловість. Протягом останніх 300 років людство виготовило мільярди транспортних засобів – від возів і тачок до швидкісних поїздів, концепт-карів, надзвукових реактивних літаків та космічних кораблів. Хтось, можливо, очікував, що такі величезні зусилля вичерпають джерела енергії та сировини, доступні для виробництва автомобілів, і що сьогодні ми будемо шкребти по денцю діжки. Проте сталося зовсім протилежне. Тоді як у 1700 році світовий автопром покладався переважно на дерево та залізо, сьогодні він має у своєму розпорядженні величезне різноманіття порівняно нещодавно відкритих матеріалів, таких