Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Загальна кількість висланих українців із 1944 до 1950 року сягала 2 мільйонів людей. Це слід пам’ятати.
Замість висланих українців на терени України московити присилали своїх росіян. Сотнями тисяч…
Отож, новий Командувач УПА Василь Кук був поставлений більшовиками у надзвичайно важке становище.
«В. Кук зробив акцент на перенесення головного центру активного опору режимові на територію Великої України, особливе місце відводячи контактам із керівником підпілля на Житомирщині «Романом», на Київщині «Будьком», на Хмельниччині й Вінниччині В. Беєм — «Уласом».
Наприкінці 1950 р. підпілля зосередилося на видавництві агітаційної літератури, яку сотнями тисяч примірників розповсюджували в Західній Україні і переправляли на схід — протягом року вийшло 20 найменувань періодичних і 53 найменування неперіодичних видань…» [250, с. 483].
Хоч масштаби збройної боротьби в 1951 р. були набагато скромнішими, ніж у попередні роки, проте радянським спецслужбам все ж доводилося долати організований опір. У серпні 1951 р. МГБ розшукувало на території України 1514 повстанців…
Важливим елементом остаточного придушення визвольного руху стало посилене «полювання» на керівників підпілля. Членів Головного проводу розшукувало 6 оперативних груп, які налічували 82 оперпрацівники, 65 офіцерів і 1224 солдати внутрішніх військ МГБ. Керівників крайових, надрайонних і районних проводів розшукували 115 оперативних груп.
Бойові операції супроводжувалися черговим сплеском депортацій, До кінця 1951 р. на Сибір було вивезено ще майже 19 000 осіб, а на початку 1952 р. — чергові 3 000 селян…» [250, с. 485–486].
5 березня 1953 р. помер Сталін, і в Москві почалася жорстока боротьба за владу. Це, звичайно, позначилося на боротьбі комуністичної влади з українським підпіллям. Та то не є тема нашого дослідження. В одній книзі не можна охопити все. Сподіваюся, читачі мене зрозуміють.
Пробачте за черговий відхід від теми…
Отож, нова московська влада люто переслідувала український рух опору на чолі з Василем Куком.
У липні 1953 року більшовицькому МВД вдалося (за допомогою зрадника «Скоба») захопити на Хмельниччині члена центрального Проводу Галасу — «Орлана». Не будемо переповідати, як те сталося.
«При обшуках у В. Галаси було знайдено записник із шифрами, кодами, лініями зв’язку до В. Кука. Тепер питання взяття «Лемеша» стало справою найближчої перспективи» [250, с. 492].
24 травня 1954 року Василя Кука та його дружину У. Крюченко за допомогою зрадника — зв’язкового криївки — заарештували на межі Львівської і Тернопільської областей.
Оскільки ми про Уляну Крюченко не говорили, то слід сказати дещо й про неї.
Уляна Никифорівна (Ничипорівна) Крюченко народилася 1920 року в с. Оленівці Солонянського району Дніпропетровської області. Однак в її метриці зазначалося, що вона появилася на світ в с. Сурсько-Литовське Дніпропетровського району. Це трапилося тому, що незадовго до її народження батьки переїхали в с. Оленівці, а коли в сім’ї дочекалися поповнення, то тато зареєстрував немовля за попереднім місцем проживання… Уляна закінчила 8 класів середньої школи і 1936 року вступила на робітничий факультет при Дніпропетровському транспортному інституті, після закінчення якого у 1939 р. стала студенткою цього вишу. До початку війни між Німеччиною і СРСР У. Крюченко закінчила… (2 курси Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, факультет «Мости і тунелі». — В.Б.).
У 1941 р., коли німці окупували Дніпропетровськ, в ньому почали діяти підпільники ОУН, які прибули з Західної України, У. Крюченко встановила з ними зв’язок…
З 1954 по 1959 рік на тому ж факультеті і в тому ж інституті довелося навчатися мені. Мушу зазначити, що в ті роки, при консерватизмі інституту, факультет «Мости і тунелі» вносив певний дискомфорт в його життя. Адміністрація вишу на ту пору не знала, що з нами, напівлояльними до системи, робити?!. Саме тому в 1957–58 роках поміняли керівництво факультету та інституту…
Однак повернімося до теми.
«Работая на Востоке (України, у Дніпропетровську. — В.Б.), Василий Кук встретил и свою половину, разделившую с ним все тяготы подпольной борьбы и захваченной вместе с ним в мае 1954 года… В 1942-м они с В. Куком, как говорят в Украине, «стали на рушник», и жена получила от В. Кука псевдоним «Оксана»… В 1947 году у супругов родился сын Юрий…» [252, Інтернет].
Із 1954 року до 1960-го подружжя Куків сиділо в радянській тюрмі.
Свої ж звинувачували Василя Кука, як казали, у колабораціонізмі, тобто у співпраці з більшовицькою владою та за листа, якого він написав у 1960 році. Називалося те звернення так: «Відкритий лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Левковського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та всіх українців, що живуть за кордоном!»
Не будемо цитувати всього листа. Зацитуємо тільки останній абзац.
«Друзі! Не зв’язуйтесь ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Всю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину. Зі щирим привітом і повагою В. Кук» [252, Інтернет].
Зрозуміло, що цього листа Василь Кук написав під тиском КДБ СРСР, Зрозуміло також, що зробивши таке, Василь Кук, в якомусь розумінні, пішов на співпрацю з владою. Це наша думка. Але слід вислухати й думку Василя Кука.
«Коли загинув «Дальнич» — шеф СБУ ОУН на Закерзонні, КГБ за кілька років спільно з польською безпекою організували в Польщі невелику «операцію Трест». Маючі в Англії Філбі, а в Польщі — «поставленого собою» «керівника СБ ОУН» — «Зенона», вони налагодили «канал зв’язку з Краєм», метою якого було контролювати трафік і вилучати з діяльності тих, хто цінніший для ОУН. Як це працювало, описано в спогадах радиста Юліяна Магура. Найвищим рангом діяч ОУН, якого в такий спосіб зловило КГБ, був Мирон Матвієйко. Кук знав після свого арешту про цю гру, тому що КГБ намагалося його зламати усвідомленням безнадійності боротьби. Але коли йому запропонували написати листа до діаспори зі словами про цю безнадійність і безпотрібність, він вирішив використати можливість, щоб поламати цю машину виловлюванням кур’єрів. Він вставив у текст слова зі своєї давньої розмови зі Стецьком, відомі лише їм обом, які мали означати, що канал провалено. КГБ цього не зрозуміло, а редагувати саме цей пасаж побоялось, щоб не втратити автентичність тексту Кука. Так пояснював мотиви свого вчинку Василь Кук» [252, Інтернет].
Я вперше зустрів Василя Кука в Будинку вчителя восени 2004 року на презентації книги Політковської, куди мене запросив директор видавництва «Діокор» Олександр Ткачук, який того року видав скорочений варіант моєї книга «Країна Моксель» — «Открытие Великороссии». Політковська мала бути того року на Львівському книжковому форумі, де презентували її книгу, та з відомих причин не приїхала.
Тому видавництво «Діокор» пізніше повторно провело презентацію книги в Києві, на якій ми зустрілися вперше з Василем
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.