Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

відчуває страх і огиду. Отже, можна стверджувати, що змієфобія — риса загальнолюдська; Чарльз Дарвін дуже яскраво описував, як він не міг позбутися страху перед змією, яка кидалась на нього, хоча знав, що захищений від неї товстим склом. До другої групи ми відносимо випадки, коли для фобії теж характерний певний зв’язок із небезпекою, проте ми звичайно нехтуємо такі небезпеки і не зосереджуємось на них. До цієї групи належить більшість ситуативних фобій. Ми знаємо, що, їдучи залізницею, в нас більше шансів спіткатися з лихом, ніж сидячи вдома, бо ж потяги можуть зіткнутися, знаємо, що й корабель може піти на дно, причому люди, як правило, тонуть, але не думаємо про ці небезпеки й без ніякого страху подорожуємо залізницею й пароплавом. Не можна заперечити, що, коли обвалиться міст, людина, йшовши тоді по ньому, впаде в річку, але це трапляється так рідко, що ніхто не зважає на таку небезпеку. Навіть самотність має свої небезпеки, і за певних обставин ми уникаємо її, але ж не йдеться про те, що ми байдуже за яких обставин неспроможні терпіти її жодної миті. Те саме слушне і щодо юрмищ, замкнених просторів, грози й т. ін. У невротиків нам видається дивним не так зміст фобій, як їхня інтенсивність. На страх, що виявляється у фобіях, просто неможливо впливати! А часом з’являється враження, що невротики бояться зовсім не тих самих об’єктів та ситуацій, які й у нас за певних обставин можуть викликати страх і яким вони дають ті самі назви, що й ми.

Лишилася тільки третя група фобій, які зовсім для нас не­зрозумілі. Коли дужий дорослий чоловік боїться перейти вулицю чи площу в добре йому знайомому рідному місті, коли здорова, цілком розвинена жінка відчуває майже безтямний страх, бо її сукні черкнувся кіт або по кімнаті пробігла мишка, то як можна пов’язати такі ситуації з небезпекою, хоча для жертв цих фобій вона вочевидь існує? У випадку належних до цієї групи тваринних фобій аж ніяк не може йтися про посилення властивих усім людям антипатій, бо ж можна довести протилежне: чимало людей не пройде біля кота, не погукавши його й не погладивши. Миша, якої так бояться жінки, — водночас одне з найпоширеніших ласкавих імен; чимало дівчат, які з насолодою дослухаються, коли їх так називають кохані, перелякано зойкають, побачивши милу тваринку з тією самою назвою. Поведінку чоловіка, що боїться перейти вулицю чи майдан, можна пояснити лише одним чином: він поводиться, мов мала дитина. Дитину під час виховання безпосередньо привчають уникати таких ситуацій, бо вони небезпечні, і наш агорафобік справді позбувається свого страху, коли перевести його через майдан.

Обидва з описаних вище різновидів страху — очікувальний, нічим не зумовлений страх і страх, пов’язаний із фобіями, — незалежні один від одного, один з них — аж ніяк не вищий ступінь другого, вони дуже рідко, і то суто випадково, трапляються разом. Інтенсивніший за виявом загальний переляк не конче призводить до фобій; особи, все життя скуті агорафобією, можуть зовсім не мати песимістичного очікувального страху. Можна довести, що чимало фобій, як-от боязнь відкритих місць або залізничних поїздок, з’являються в уже зрілому віці, інші, приміром, страх перед темрявою, грозою, тваринами, здається, існують з самого початку. Фобії першого виду скидаються на тяжкі хвороби, другого виду — мають випадковий, залежний від настрою характер. Якщо в когось проступає одна з фобій другого виду, то, як правило, можна припустити й наявність інших, подібних до неї фобій. Я повинен додати, що ці всі фобії разом ми позначаємо як істерію страху, тобто розглядаємо їх як ураження, тісно споріднене з добре відомою конверсійною істерією.

Третій різновид невротичного страху ставить нас перед загадкою: тут ми взагалі не бачимо зв’язку між страхом і небезпекою, що загрожує. Цей страх з’являється, наприклад, при істерії як супровід істеричного симптому; або за будь-яких обставин під час збудження, коли справді можна було б сподіватися певних афективних виявів, але афекту страху — якнайменше; або з’являється як чистий напад страху незалежно від будь-яких обставин і лишається однаково незбагненним і для нас, і для пацієнта. Про страх чи навіть притичину, яку, перебільшивши, можна було б видати за страх, тут вочевидь не йдеться. Спостерігаючи такі спонтанні напади, ми дізнаємося: комплекс, який ми позначили як стан страху, здатний розщеплюватись. А весь напад може бути замінений єдиним, інтенсивно вираженим симптомом: тремтінням, запамороченням, серцебиттям, задишкою, а загального чуття, яке ми характеризуємо як страх, може при цьому бракувати або ж воно буде невираженим. І все-таки це стани, які ми вважаємо за «еквіваленти страху», бо в усіх клінічних та етіологічних аспектах вони дорівнюють страхові.

Тепер перед нами постає два запитання. Чи можна невротичний шлях, при якому небезпека не відіграє ніякої ролі або ж відіграє дуже маленьку роль, пов’язати з реальним страхом, що, власне, й становить реакцію на небезпеку? І, по-друге, як можна зрозуміти невротичний страх? Щоб відповісти, нам передусім слід не відступати від сподівання: де є страх, там має бути й те, чого людина боїться.

Деякі вказівки до розуміння невротичного страху дають нам клінічні спостереження, і я вам зараз поясню їхнє значення.

А. Неважко з’ясувати, що очікувальний страх, або загальний переляк, тісно пов’язаний із певними процесами сексуального життя, чи, радше, з певними способами застосування лібідо. Найпростіший і найповчальніший випадок такого роду ми спостерігаємо в осіб, які зазнають так званого марного (фрустрованого) збудження, коли інтенсивне сексуальне збудження не має змоги достатньо розрядитись і не доходить до задовільного кінця. Такий стан трапляється, наприклад, у чоловіків за часів залицяння і в жінок, чиї чоловіки не досить потентні або з обережності зумисне скорочують статевий акт чи закінчують його невластивим чином. За таких обставин збудження лібідо зникає і його заступає страх — у формі і очікувального страху, і нападів та еквівалентів страху. Уривання статевого акту з обережності, якщо воно вже становить частину звичайного сексуального режиму, стає причиною неврозу страху в чоловіків, а надто в жінок так послідовно, що в медичній практиці в цих випадках найрозумніше було б з’ясувати, чи немає там такої етіології. Величезна кількість випадків доводить, що невроз страху зникає, якщо відмовитись від неналежної сексуальної практики.

Наскільки я знаю, факт зв’язку між сексуальною стриманістю і страхом уже не заперечують навіть ті лікарі, які далекі від психоаналізу. Проте я цілком можу собі уявити, що вони не полишають спроб надати цьому зв’язку зворотного характеру, припускаючи, ніби тут ідеться про осіб, які з самого початку мали схильність до всіляких страхів, тож і в сексуальній царині вони виявляють стриманість. Рішучим аргументом проти цього є реакція жінок, чия сексуальна практика має, по суті, пасивну природу, тобто визначена поведінкою їхніх чоловіків. Що темпераментніша жінка, — отже, що сильніший у неї потяг до статевих стосунків і більша здатність задовольнятись, то з більшою ймовірністю вона реагуватиме явищами страху на імпотентність свого чоловіка або на coitus interruptus, натомість у житті фригідних або мало сексуальних жінок таке недбання відіграє набагато меншу роль.

Сексуальна стриманість, до якої сьогодні по-дружньому закликають лікарі, матиме, природно, таке саме значення в зародженні страху тільки тоді, коли лібідо, позбавлене задовільних розряджань, відносно сильне, а сублімація недостатня, щоб нейтралізувати велику його частину. Тільки кількісний чинник визначає, виникне