BooksUkraine.com » Фентезі » Чорнильна кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнильна кров"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чорнильна кров" автора Корнелія Функе. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 126
Перейти на сторінку:
тут і гострити пера для пісень, які напишете на честь моєї перемоги?

Військовий виступ? Усе готово? Феноліо зніяковіло озирнувся, а Козимо засміявся.

— Гадаєте, я наказав би збирати війська в замку? Їх забагато. Вони розташувалися внизу біля річки. Я ще чекаю на гурт найманців з півночі. Можливо, вони прибудуть завтра!

Завтра? Феноліо кинув швидкий погляд на Бріану. Ось чому вона так сумно виглядала.

— Прошу вас, ласкавий пане! — Феноліо не зміг приховати стурбованість у голосі. — Ще зарано! Почекайте!

Козимо всміхнувся.

— Червоний місяць, поете! Віщуни вважають це за хороший знак. Знак, який не можна пропустити, інакше обернеться на лихо.

Що за дурниці! Феноліо опустив голову, щоб Козимо не міг прочитати на його обличчі роздратування. Князь, і без того знав, що Феноліо вважає віщунів і ворожок зграєю жадібних до золота здирників.

— Дозвольте вам ще раз сказати, ласкавий пане! — Феноліо повторював застереження. — Єдине, що вам принесе нещастя, це передчасний виступ військ!

Козимо поблажливо похитав головою.

— Ви літній чоловік, Феноліо, — сказав він. — Ваша кров тече повільно, а я молодий! Чого мені чекати? Що Змієголов також завербує найманців і забарикадується в Сутінковому замку?

«Гадаю, він уже давно забарикадувався, — подумав Феноліо. — І тому тобі дочекатись би моїх слів і щоб Меґі прочитала їх, так само, як вичитала тебе з книжки. Дочекайся її голосу!»

— Ще лиш тиждень-два, ласкавий пане! — промовив Феноліо наполегливо. — Ваші селяни мусять зібрати врожай. Інакше з чого вони житимуть узимку?

Про такі речі Козимо не хотів і слухати.

— Старечі балачки! — сказав князь сердито. — Куди поділися ваші палкі слова? Вони житимуть із запасів Змієголова, зі щастя від нашої перемоги, зі срібла Сутінкового замку, яке я накажу роздати по селах!

«Сріблом вони не наїдяться, ласкавий пане, — подумав Феноліо, але вголос не вимовив ні слова, лише поглянув угору на небо. — Як же високо місяць!»

— Про що я вас уже давно хотів запитати, — сказав Козимо, саме коли Феноліо збирався попрощатися. — У вас, напевно, гарні взаємини зі шпільманами. Усі тільки й говорять про цього вогнедува, який нібито вміє розмовляти з полум'ям…

Феноліо краєм ока побачив, як Бріана понурила голову.

— Ви маєте на увазі Вогнерукого?

— Саме так його звати. Я знаю, що він Бріанин батько. — Козимо кинув на дівчину ніжний погляд. — Але вона не хоче про нього говорити. До того ж каже, що не знає, де він. Але, може, ви знаєте? — Козимо лагідно поплескав свого коня по шиї.

— Чому ви запитуєте?

— Ну, а хіба незрозуміло? Він уміє розмовляти з вогнем! Подейкують, ніби розпалює полум'я заввишки в метр і воно не обпікає його.

— Вам потрібен Вогнерукий для вашої війни. — Феноліо не стримався і голосно засміявся.

— Що тут такого смішного? — наморщився Козимо.

«Вогнерукий як зброя!» Феноліо похитав головою.

— Розумієте, — сказав він, — я знаю Вогнерукого досить добре. — Він побачив, як здивовано Бріана поглянула на нього. — Він може бути ким завгодно, але не вояком. Він вас просто візьме на кпини.

— Ну, цього не варто робити. — В голосі Козимо продзвеніла лють.

А Бріана дивилась на Феноліо, немов сила-силенна запитань крутилися в неї на язиці.

— Ваша високосте, — сказав він квапливо, — прошу наразі вибачити мене! Одне з Мінервиних дітей хворе, а я обіцяв роздобути у Бріаниної матері трохи трав.

— Он як. Звісно, їдьте, поговоримо пізніше. — Козимо взяв до рук повід. — Якщо не покращає, повідомте мені, я пришлю цирульника.

— Дякую вам, — сказав Феноліо, та перш ніж рушити, мусив поставити ще одне запитання. — Я чув, що вашій дружині теж зле? — Про це старому розповів Бальбулюс, його єдиного допускали до Віоланти.

— Та ні, вона просто розлючена. — Козимо взяв Бріану за руку, немов утішаючи за те, що йшлося про його дружину. — Віоланта швидко шаленіє. Це в неї від батька. Вона просто не хоче розуміти, чому її не випускають із замку. Але ж очевидно, що довкола шпигуни її батька, і в кого вони намагатимуться спершу вивідувати? У Віоланти і Якопо.

Важко було не повірити кожному слову, яке сходило з цих чарівних вуст, головне, що мовлено їх було щиро й переконливо.

— Певно, ви маєте рацію! Та прошу не забувати, що ваша дружина ненавидить свого батька.

— Можна когось ненавидіти і, тим не менше, коритись йому. Правда? — Козимо поглянув на Феноліо з таким ясним виразом очей, які можна побачити хіба лиш у дитини.

— Так, так, напевно, — відповів Феноліо ніяково. Щоразу, коли Козимо так дивився, старий почувався, немов несподівано побачив чисту сторінку в книжці, тонко тканий словесний килим, поїдений міллю. — Ваша високосте! — сказав він, ще раз схиливши чоло, і спрямував коня риссю до брами.

Бріана добре описала шлях до материної садиби. На щастя, дівчина попередила про гусака, тому Феноліо міцно тримав коня за повід, коли птах, ґелґочучи, вийшов назустріч. Роксана сиділа перед убогою хатинкою. Здавалося, її краса пасувала сюди, як коштовність на капелюх жебрака. Її син спав поруч із нею на порозі, згорнувшись клубочком і поклавши голову їй на коліна.

— Він хоче піти з нами, — сказала Роксана, коли Феноліо незграбно злізав з коня. — Мала теж плакала, коли я сказала, що мушу їхати. Але я не можу взяти їх із собою до Змієголова: він наказував вішати дітей. Подруга дбатиме про неї, про нього, про квіти і про тварин…

Роксана погладила синове темне волосся. На мить Феноліо захотів, щоб вона не їхала. Але що тоді буде з його словами? Хто розшукає Меґі? Чи йому знову просити Козимо про вершника, який ще не повернувся? Хтозна, може, й Роксана не повернеться, і твої дорогоцінні слова пропадуть.

— Дурниці! — мовив Феноліо сердито. — Звісно, я зробив копію.

— Що ти там кажеш? — здивовано подивилась на нього Роксана.

— Та нічого, нічого! — Йой, тепер він вже розмовляв сам із собою. — Мушу вам ще дещо розповісти. Не їдьте до млина! Один шпільман, котрий співає для Козимо, приніс мені повідомлення від Чорного Принца.

Роксана притисла руку до рота.

— Ні, ні. Це не настільки страшно! — заспокоїв її Феноліо. — Батько Меґі у полоні Змієголова, але цього, чесно кажучи, я очікував. І Вогнерукий, і Меґі… Коротше кажучи, млин, біля якого Меґі мала чекати на мого листа, згорів ущент. Мельник, певно, розповів кому тільки зміг, що якась куниця сипала вогняним дощем зі стелі, а якийсь відьмак з порубцьованим обличчям розмовляв із полум'ям. Із ним буцімто був демон в образі темношкірого хлопця, котрий і врятував чоловіка з рубцями, коли того поранили. Була ще якась дівчинка.

Роксана дивилась на нього відсутнім поглядом.

— Поранений?

— Так, але

1 ... 95 96 97 ... 126
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильна кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнильна кров"