Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Прем’єр-міністр випнув губи.

— На мій погляд, усі ці питання залежать від того рішення, яке ви в найближчі хвилини приймете.

Торстен Едклінт затамував подих. Якби він міг ударити Моніку Фігуеролу ногою по щиколотці, він би це зробив. Вона раптом підірвала всю риторику, прямо заявивши, що прем’єр-міністр особисто відповідає за це. Едклінт сам збирався підвести до цього висновку, лише довгою, дипломатичною дорогою.

— Яке ж рішення, ви вважаєте, я повинен прийняти? — поцікавився прем’єр-міністр.

— З нашого боку інтерес у нас один. Я пропрацювала у відділі охорони конституції три роки і вважаю, що ця справа має щонайважливіше значення для шведської демократії. Останніми роками Служба державної безпеки трималася в межах конституції. Я, природно, не хочу, щоб скандал відбився на ДПУ/Без. Для нас важливо підкреслити, що йдеться про злочинну діяльність окремих індивідів.

— Подібна діяльність, зрозуміло, не санкціонована урядом, — сказав міністр юстиції.

Моніка Фігуерола кивнула і на кілька секунд задумалася, а потім додала:

— З вашого боку, думаю, важливо, щоб скандал не відбився на уряді, що станеться, якщо уряд спробує приховати цю історію.

— Уряд не має звички приховувати злочинну діяльність, — відповів міністр юстиції.

— Так, але давайте гіпотетично припустимо, що уряд захоче це зробити. В такому разі вибухне скандал небаченого масштабу.

— Кажіть далі, — запропонував прем’єр-міністр.

— Зараз ситуація погіршується тим, що нам, у відділі охорони конституції, для розслідування цієї історії доводиться займатися сумнівною в правовому відношенні діяльністю. Ми хочемо, щоб усе було законно, з юридичної і конституційної точки зору.

— Ми всі цього хочемо, — заявив прем’єр-міністр.

— У такому разі я пропоную, щоб ви як прем’єр-міністр віддали розпорядження відділу охорони конституції якомога швидше розплутати цей клубок. Дайте нам письмове доручення і наділіть нас необхідними повноваженнями.

— Я не впевнений, що ваша пропозиція законна, — засумнівався міністр юстиції.

— Ні, вона законна. Уряд наділений владою вживати далекосяжних заходів у разі, якщо існує загроза зміни конституції нелегітимним чином. Якщо група військових або поліцейських починає проводити самостійну зовнішню політику, то в країні де-факто має місце державний переворот.

— Зовнішню політику? — спитав міністр юстиції.

Прем’єр-міністр раптом кивнув.

— Залаченко був перебіжчиком з іноземної держави, — нагадала Моніка Фігуерола. — Інформація, яку він повідомляв, за відомостями Мікаеля Блумквіста, передавалася зарубіжним розвідкам. Якщо це робилося без відома уряду, отже, мав місце державний переворот.

— Ваша позиція мені зрозуміла. — Прем’єр-міністр кивнув. — Тепер дозвольте мені викласти мою.

Підвівшись, він пройшовся навколо столу і зупинився перед Едклінтом.

— У вас талановита співробітниця. І до того ж вона говорить прямо.

Едклінт ковтнув повітря і кивнув. Прем’єр-міністр звернувся до міністра юстиції.

— Зателефонуйте держсекретареві і директорові правового департаменту. До завтрашнього ранку мені потрібний документ, який дає відділу охорони конституції екстраординарні повноваження для дій щодо цієї справи. Відділу доручається визначити міру справедливості обговорених нами тверджень, зібрати документацію про масштаби справи, а також з’ясувати, які люди за неї відповідальні або в ній замішані.

Едклінт ще раз кивнув.

— Документ не повинен мати доручення проводити попереднє слідство — можливо, я помиляюся, але думаю, що призначати керівника попереднього слідства в такій ситуації має право лише генеральний прокурор. Проте я можу дати вам доручення провести власне розслідування з метою з’ясування правди. Отже, ви готуєте звіт урядовій комісії. Це зрозуміло?

— Так. Але я хотів би наголосити, що в минулому був прокурором.

— Гм. Ми попросимо директора правового департаменту розібратися і точно визначити, який вигляд це повинно мати у формальному відношенні. У будь-якому разі ви персонально відповідаєте за це розслідування. Необхідних співробітників підберете собі самі. Якщо ви виявите докази злочинної діяльності, вам слід передати цю інформацію генеральному прокуророві, який уже прийматиме рішення про порушення судового переслідування.

— Мені треба перевірити, як саме належить діяти, але думаю, ви повинні проінформувати спікера і конституційну комісію Риксдагу… Відомості просочаться швидко, — сказав міністр юстиції.

— Іншими словами, нам треба працювати без затримок, — відповів прем’єр-міністр.

— Але… — промовила Моніка Фігуерола.

— Що? — спитав прем’єр-міністр.

— Залишаються дві проблеми. По-перше, публікація «Міленіуму» може зіткнутися з нашим розслідуванням, а по-друге, за кілька тижнів почнеться процес над Лісбет Саландер.

— Ми можемо довідатися, коли «Міленіум» збирається давати публікацію?

— Можна спробувати запитати, — сказав Едклінт. — Останнє, чого б нам хотілося, це втручатися в діяльність ЗМІ.

— Що стосується цієї дівчини, Саландер… — почав міністр юстиції. Він трохи подумав. — Жахливо, якщо вона дійсно зазнала таких протизаконних дій, як стверджує «Міленіум». Невже таке можливе?

— Боюся, що так, — відповів Едклінт.

— У такому разі ми повинні простежити за тим, щоб її поновили в правах і, головне, щоб вона не стала жертвою нових правопорушень, — зауважив прем’єр-міністр.

— А яким чином? — поцікавився міністр юстиції. — Уряд ні за яких обставин не може втручатися в питання про порушення судового переслідування. Це було б порушенням закону.

— Може, нам поговорити з прокурором…

— Ні, — заперечив Едклінт. — Будучи прем’єр-міністром, ви не маєте права яким-небудь чином впливати на юридичний процес.

— Іншими словами, Саландер доведеться постати перед судом, — зробив висновок міністр юстиції. — Лише якщо вона програє процес і подасть протест до уряду, уряд зможе включитися і помилувати її або дати розпорядження генеральному прокуророві перевірити, чи є підстави для нового процесу.

Потім він додав ще одне:

— Але це лише в разі, якщо її засудять до тюремного ув’язнення. Якщо ж її вирішать помістити до закритої психіатричної установи, уряд нічого вдіяти не зможе. Це медичне питання, а прем’єр-міністр не наділений компетенцією вирішувати, здорова вона чи ні.

О десятій годині вечора в п’ятницю Лісбет Саландер почула, що в двері вставляють ключа. Вона негайно вимкнула кишеньковий комп’ютер і засунула його під подушку. Підвівши погляд, вона побачила, як Андерс Юнассон зачиняє за собою двері.

— Доброго вечора, фрекен Саландер, — привітався він. — Як ми почуваємося сьогодні увечері?

— У мене розколюється голова й, очевидно, є температура, — відповіла Лісбет.

— Це не радує.

Але Лісбет Саландер мала вигляд, не надто змучений температурою або головним болем. Десять хвилин доктор Андерс Юнассон присвятив її огляду і виявив, що надвечір температура знову дуже піднялася.

— Дуже прикро, що це звалилося на нас, якраз коли ти в останні тижні почала так успішно видужувати. Тепер я, на жаль, ще тижнів зо два не зможу тебе виписати.

— Двох тижнів повинно вистачити.

Він подивився на неї довгим поглядом.

Відстань між Лондоном і Стокгольмом, якщо їхати автомобілем, за грубим підрахунком становить 1800 кілометрів, для подолання яких теоретично потрібно приблизно двадцять годин. Насправді ж близько двадцяти годин пішло лише на те, щоб дістатися кордону між Німеччиною і Данією.