Читати книгу - "Мертва зона"

— Гасло друге! — крикнув Стілсон у мікрофон. — Викинути геть з уряду кожного, від найнижчого до найвищого, хто, маючи законну дружину, розважається в ліжку з усякими там дівчатками! Хай собі бахурює, але не за рахунок платника податків!

— Що він верзе? — спитав Джонні, розгублено кліпаючи очима.

— Ну, це він ще тільки входить у раж, — відповів Четсворт. Тоді втер очі, що засльозились від сміху, і зайшовся в новому нападі.

Джонні аж ніяк не поділяв його веселощів.

— Гасло третє! — ревнув Стілсон. — Геть усе, що забруднює навколишнє середовище! Ми зберемо всю ту погань у пластикові мішки й запустимо в космос! На Марс, на Венеру, на кільця Сатурна! У нас буде чисте повітря, в нас буде чиста вода, і все це буде в нас через півроку!

Натовп знавіснів від захвату. Та багато хто, помітив Джонні, мало не падав від реготу, як і Роджер Четсворт поруч нього.

— Гасло четверте! Даєш удосталь газу й нафти! Годі панькатися з тими арабами, час уже взяти бика за роги! Не допустимо, щоб старі люди в Нью-Гемпширі перетворювалися на бурульки, як було минулої зими!

Ці слова також викликали схвальний рев. Минулої зими одну літню жінку з Портсмута знайшли мертву в її помешканні на третьому поверсі: вона замерзла, бо газова компанія відключила в неї газ за затримку плати.

— Рука в нас міцна, і нам це до сили, друзі й земляки! Чи, може, хтось тут сумнівається в нашій силі?

— Ні-і-і-і! — ревонув у відповідь натовп.

— І останнє гасло, — промовив Стілсон і підійшов до металевого візка. Тоді відкинув покришку, і з-під неї шугнула пара. — Гарячі сосиски! — Він запустив обидві руки у візок, почав вихоплювати звідти повні жмені сосисок і кидати їх у натовп. Гарячі сосиски розліталися на всі боки. — Кожному чоловікові, кожній жінці, кожній дитині в Америці — гарячі сосиски! Коли ви посадите Грега Стілсона в палату представників, ви зможете сказати: Гарячі сосиски! Нарешті хтось подбав і про це!

Картинка на екрані змінилася. Тепер там показували гурт патлатих молодиків, схожих на мандрівну рок-групу, що розбирали поміст. Ще троє таких самих підмітали сміття, яке лишилося після натовпу. Джордж Гермен закінчував свою розповідь:

— Кандидат від демократів Девід Боуз назвав Стілсона звичайнісіньким блазнем, що намагається стромляти палиці в колеса демократичного поступу. Гаррісон Фішер висловився різкіше. На його думку, Стілсон — цинічний ярмарковий гендляр, що перетворює вільні вибори в дешевий балаган. У своїх промовах перед виборцями він незмінно називає незалежного кандидата Стілсона першим і єдиним членом Американської партії гарячих сосисок. Але факт залишається фактом: за даними опиту, проведеного нашою телекомпанією у третьому виборчому окрузі Нью-Гемпширу, за Девіда Боуза висловилося двадцять відсотків виборців, за Гаррісона Фішера — двадцять шість, а за самодіяльного Грега Стілсона — аж сорок два відсотки. Звісно, до виборів ще далеко, і це співвідношення може змінитись. Та на сьогодні Грег Стілсон спромігся завоювати коли не уми, то серця виборців Нью-Гемпширського третього округу.

На екрані з’явився сам Джордж Гермен, узятий в об’єктив по груди, так що руки лишалися поза кадром. Та ось він підняв руку — в ній була сосиска. Він одкусив чималий шматок і сказав:

— Репортаж із Ріджуея, штат Нью-Гемпшир, вів коментатор Сі-бі-ес Джордж Гермен.

Його змінив на екрані той-таки Уолтер Кронкайт, що сидів у телестудії і осміхався.

— Гарячі сосиски, — мовив він і знов осміхнувся. — Отакі справи…

Джонні встав і вимкнув телевізор.

— Просто очам своїм не вірю, — сказав він. — Невже той тип — справді кандидат? Це не жарт?

— Ну, це як хто розуміє, — з посмішкою відказав Четсворт. — Одначе балотується він насправді і хоч сам я вроджений республіканець, та мушу визнати, що той Стілсон чимось мене тішить. Ви знаєте, що він найняв собі за охоронців команду колишніх хуліганів-мотоциклістів? Справжні залізні вершники. Може, й не «Ангели пекла», але теж добряча шпана. Кажуть, він їх перевиховав.

Бандити на мотоциклах у ролі охоронців. Джонні це аж ніяк не подобалося. Колись такі самі залізні вершники вже охороняли порядок під час безплатного концерту «Роллінг стоунз» на Алтамонтському треку в Каліфорнії. Нічого доброго з того не вийшло.

— І нікого не тривожить ця… моторизована банда?

— Ну, так не можна сказати. Поводяться вони цілком пристойно. До того ж Стілсон має в Ріджуеї славу неабиякого фахівця з перевиховання юних правопорушників.

Джонні недовірливо гмукнув.

— Ви бачили його, — кивнув Четсворт на екран телевізора. — Це блазень, Джонні. Він влаштовує таку виставу на кожному передвиборному мітингу. Шпурляє в натовп каску — він їх уже, мабуть, із сотню розкидав, — роздає гарячі сосиски. Атож, він блазень, ну то й що? А може, людям іноді й потрібна отака комічна розрядка. У нас дедалі гірше з нафтою, інфляція помалу, але нестримно виходить з-під контролю, на рядового американця ліг небувалий тягар податків, а до всього ми, як видно, оберемо президентом отого пустоголового базікала із Джорджії[33]. От людям і хочеться час від часу трохи посміятись. Та ще дужче їм хочеться дати відкоша політичним верховодам, що видимо неспроможні розв’язати жодної проблеми. А Стілсон нікому не вадить.

— Бо ширяє в космосі, — докинув Джонні, і обидва засміялися.

— У нас же повно дурноверхих політиків, — сказав Четсворт. — У Нью-Гемпширі маємо Стілсона, що хоче вистелити собі дорогу в Капітолій гарячими сосисками. В Каліфорнії є Хаякава. А візьміть ви нашого губернатора, Мелдріма Томсона. Торік він надумав озброїти Нью-Гемпширську національну гвардію тактичною ядерною зброєю. Як на мене, то це вже справжнісіньке божевілля.

— Ви хочете сказати, хай собі виборці третього округу посилають того провінційного бевзя представляти їх у Вашингтоні?

— Ви не розумієте, Джонні, — терпляче мовив Четсворт. — А погляньте на все це очима самих виборців. У тому третьому окрузі живе переважно робочий люд і дрібні крамарі. В них там у віддалених районах донедавна й розваг ніяких не було. Вони дивляться на Девіда Боуза й бачать честолюбного хлопчиська, що сподівається здобути перемогу на виборах, бо вправно ляпає язиком і трохи схожий на Дастіна Гофмена[34]. Що ж вони — мають вважати його за свою людину тільки тому, що він ходить у джинсах?

А тепер візьмімо Фішера. Мого кандидата, принаймні формально. Це ж я організовував фінансування його кампаній, як і кампаній інших республіканських кандидатів у цій частині Нью-Гемпширу. Він уже такий старожил Капітолійського пагорба, що, мабуть, щиро вважає, ніби без