Читати книгу - "Мідний король"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гей! Серед рабів є старший?
Він командував і розпоряджався так довго, що охрип. Виповзли з тіні призабуті караванники, теж узялись командувати. Розвіяр завважив, кого з них люди слухають, і непомітно передав їм частину влади. Прийшли з замку вартівники, усього людей п’ять, спинились на підвищенні, нічого не роблячи, просто спостерігаючи за натовпом; вони прийшли вчасно, і Розвіяр був їм вдячний.
Як повільно, думав він, дивлячись на рабів, що знову зібралися в купку й про щось упівголоса розмовляли. Як повільно розуміють ці люди. Хутчіше!
— А що ж з убивцею робити? — спитав сутулий майстер зі зчесаними кістками пальців.
Парубок, майже докравшись до воза, знову завмер.
— Хто вб’є без суду, висітиме, — жорстко сказав Розвіяр. І владно повернувся до хлопця: — Ходімо.
* * *
Ніч стала продовженням дня, ранок злився з вечором. Раби та найманці передавали, ставши ланцюжком, уламки каменю, носили й розпилювали колоди, крутили блоки. Запрацювала кузня. Перековувано щити й клинки, поставлено на мури гармати й стінні арбалети. Змінювався дозір на перевалі: на дорозі до Кипучки нічого не відбувалось. Двоє рабів-утікачів стали жертвою власного боягузтва: їх застрелили в сутінках, коли вони намагались утекти через перевал.
Яска стояла на вежі, закинувши голову, роздуваючи ніздрі.
— Патрулі над горизонтом ходять удень і вночі. Поки не наближаються. Наземних шпигунів нема. У Нагір’ї є маг — він почує нас рано чи пізно.
Розвіяр сидів у дерев’яному кріслі, принесеному знизу, з покоїв володаря. Йому було цілком зрозуміло, що встати вже не зможе: п’ять діб він не заплющував очей.
— Звідки ти знаєш, що в Нагір’ї є маг?
— Ти сам розповідав. Усюди, де Імператор установлює владу, будують вежу, і в ній оселяється імператорський маг.
— У Нагір’ї поки що нема влади Імператора.
— Вітер з Нагір’я, — її ніздрі роздулись, — я відчуваю. Він пахне відчаєм. Прокляття в силі: не народжуються діти. А воїни продовжують умирати — і ті, хто проти імператорської влади, і ті, хто за неї. І маг… я чую його. Коли вітер переміниться, він почує мене!
Розвіяр піднявся. Це був, напевно, найскладніший подвиг, який він учинив у житті, — тим більше складний, що його ніхто не бачив.
Він підійшов до Яски й обійняв її:
— Ти не слабша за свого ворога.
— Він справжній маг. Його забрали з дому, коли він був ще малям, і навчали, навчали… Навчали премудростей, вливали йому в голову знання, а в руки владу.
— Тебе, а не його, вибрав Ранок-Без-Похибки. Тобі, а не йому, дістався перстень. Ти, а не він, володієш цим замком. І я на твоїм боці, Яско, а не на його.
Вона слабко всміхнулась, розглядаючи перстень у себе на пальці.
— Я відчуваю, як багато в цьому замку сили. Камінної. Начебто скельні черв’яки досі тут. І була битва, коли прийшла друга сила… Розвіяре, скажи мені ще раз, що ти на моїм боці.
— Я на твоєму боці. Завжди.
— Це добре, — промовила вона серйозно. — Бо я ні за що не хотіла б виявитися твоїм ворогом.
— Яско, що ти кажеш?!
Вона не слухала, жадібно нюхаючи повітря.
— Скажи, як загинув маг, якого привели з собою звіруїни? У дні облоги? Коли був живий попередній володар?
Розвіяр поглянув на далекі гори за ущелиною. Майнула тінь крилами в розриві хмар.
— Його вбив ти. — Голос у Яски звучав урочисто. — Тому тобі скорився замок. Він простив тобі… те, що ти зробив потім.
Розвіяр утомлено заплющив очі. Побачив темряву — і світло, що пробивалося згори. Прекрасне, тьмяне світло.
— Тобі не холодно, Яско? Може, принести ще води? Або вина, чи поїсти?
— Не тепер. — Вона відвела волосся з лоба, яскраво блиснув перстень. — Іди, у тебе багато справ.
* * *
Він спустився в залу варти. Сотник Бран спав чи вдавав сон. Розвіяр довго ходив з кута в кут, ворушачи губами.
Вітер переміниться, і в Імперії дізнаються, куди поділась бунтівна дівчина-маг. Згадають грозу, що вигубила ланку ватажка Корунха. І не будуть безтурботні. Серед книжок небіжчика володаря зберігається трактат «Про магів», що його переписав колись Розвіяр; «Сила будь-якого мага вичерпна. Як велет, що рухає гори, рано чи пізно впаде від утоми — так могутність поступиться безпорадності і винні будуть старість, знесилля або талан суперника».
А тим часом Хап запідозрить недобре. У нього напевно є шпигуни в Кипучці. Хап молодший і рішучіший за Новка; у світі нічних баронів перемога дістається не задарма, не випадково й не кожному.
Розвіяр стиснув кулаки. Він відчував себе сліпим; йому потрібен розвідувач, спроможний розповісти, що відбувається у Фер. Йому потрібні вісті, бодай якісь, із Нагір’я: що відбувається? Які клани продовжують боротьбу, які скорились? Де збудували вежу? Хто в ній сидить? Скільки вартівників служить наміснику Імператора в Нагір’ї, скільки в них крилам?
Голіруч не вичерпати колодязя. Розвіяр може скільки завгодно тасувати людей, але їх замало. Замало, і кругом вороги, і війна може початися сьогодні, завтра… зараз.
— Розвіяре.
Він спинився. Сотник Бран глядів на нього знизу вгору — запаленими очима:
— Мідний король… я чув ці слова. Він… володар… казав, ніби сам із собою… Я якось запитав, що це значить. Він засміявся й відповів… що це дитяча лічилка. Я зрозумів, що не слід більше питати.
Розвіяр помовчав.
— Мідний король — невідоме божество, якому приносять жертви, — сказав він нарешті. — Поклавши на вівтар щось дороге, людина дістає подарунок. Це не можна помацати, це не ззовні. Це всередині.
— Володар…
— Я був йому по-справжньому дорогий. Він вирішив принести в жертву — мене.
Сотник Бран поворушився.
— Звідки ти знаєш? — прошелестів ледь чутний голос. — Про… це?
— Вичитав… в одній книзі, — збрехав Розвіяр.
— У книзі, — сотник повторив слова, ніби зважуючи їх на язиці. — А ти…
— Що?
Сотник важко дихав:
— Не треба… не треба цього робити. Це магія давня, страшна… нелюдська. Це чужа магія…
— Я знаю.
— Цього не можна робити, це губить…
— Я знаю.
— Це загубило… його теж.
— Це його звеличило.
— І загубило.
— А хто безсмертний?
Після цього дуже довго в залі варти не було вимовлено ні слова. Розвіяр ходив і ходив, і протоптав доріжку на пилявій підлозі. Завивав вітер у віконних отворах. У тиші замку, глибоко внизу, працювала кузня.
— Розвіяре…
Він знову спинився.
— Я не хотів тобі казати… У замку є «солодке молоко». У схованках.
Розвіяр здригнувся. Не відповідаючи, він знову почав ходити назад-уперед перед порожнім погаслим каміном.
— Це не отрута, — прошепотів сотник. — Воно лікує душі. Можна забути своє життя й почати нове… Я хотів би
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мідний король», після закриття браузера.