Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

Посідоній твердить, що висновок повинен бути такий: «Що не дає душі ні величі, ні віри в себе, ані спокою, те не може бути благом. Багатство, добре здоров'я й інші подібні речі нічим таким нас не забезпечують. Значить, не можуть бути благами». Це ж саме він висновує ще гостріше: «Що не дає душі ні величі, ні віри в себе, ані спокою, а, навпаки, породжує зухвалість, пиху, нахабність, є злом. До того, власне, схиляє нас те, чим обдаровує випадок. Отже, випадкове не може бути благом».- «Тим самим,- зауважують,- воно не може бути й вигодою».- Але ж вигода і благо - далеко не одне й те ж саме. Вигода - це те, з чого маємо більше користі, ніж прикрості. Благо ж мусить бути криштально чистим і під кожним оглядом нешкідливим. Благом є не те, що більше допомагає, ніж шкодить, а те, що виключно допомагає. Окрім того, вигоди можуть стосуватися і тварин, і недосконалих або просто дурних людей. Вигоди можуть бути перемішані й з чимось шкідливим, та все ж їх називаємо вигодами, беручи до уваги лише те, що в них переважає. Благо ж випадає на долю одного тільки мудреця, і воно мусить бути бездоганним.

Ну, а тепер кріпися! Лише один тобі залишився вузол, зате вузол Геркулесів. «Скільки не нагромаджуй зла, блага з цього не вийде. Нагромадь нестатки - вийде багатство. Отже, багатство - не благо».- Наші такого висновку не визнають: його придумали, його й розв'язують перипатетики. Антіпатр(6), за словами Посідонія, так спростував той пережований всіма школами діалектиків софізм: «Кажучи «нестатки», мають на увазі тут не володіння чимось, а нестачу, відсутність чогось, або, як-то мовилось у давнину, позбавлення, що греки називають каіа зіегезіп, тобто йдеться не про те, що маємо, а про те, чого не маємо. Отож, хоч би скільки було порожнечі, нею і наперстка не наповниш. Багатства постають із багатьох маєтностей, а не, так би мовити, з немаєтностей. Вбогість розумієш не так, як належить її розуміти: вона полягає не в тому, що мало маєш, а в тому, що багато дечого не маєш. Так і сама назва: вона не від того, що хтось має, а від того, чого комусь бракує». Мені б легше було тут виразити те, що хочу, коли б латинським словом можна було передати значення грецького апурагхіа, бо саме в такому розумінні Антіпатр говорить про вбогість. Щодо мене, то я не бачу, чим іншим може бути вбогість, як не посіданням мізерного майна.

Колись, як матиму доволі вільного часу, то поміркую над тим, у чому полягає багатство, а в чому - вбогість. Але тоді розгляну також, чи не краще було б пом'якшити вбогість, а багатству збити пиху, ніж вести суперечку щодо слів, начебто щодо самих речей вже все вирішено. Уявімо собі, що нас покликали на народне зібрання, де розглядається закон про скасування багатств. Чи станемо там дораджувати чи відраджувати юрбу, послуговуючись подібними висновками? Чи доможемось ними того, щоб римський народ знову звернувся до вбогості й хвалив її як основу, як джерело своєї могутності? Чи переконаємо його, щоб сахався натомість багатств? Аби згадав, що ті багатства він знайшов у переможених, звідки й увірвалися в найдоброчесніше, найпоміркованіше місто марнославство, підкупи, заколоти? Аби замислився, що ми з надмірною розкішшю хизуємося взятою у різних племен здобиччю і що відібране одним народом у всіх інших ще легше може бути відібране всіма іншими - в одного?.. Отож, краще тут діяти переконанням, краще подолати пристрасті, ніж їх описувати. Якщо можемо, то говорімо сміливіше, якщо ні - то відвертіше.

Бувай здоров!

ЛИСТ LXXXVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

Ти хочеш знати, якої я думки про вільні науки й мистецтва. Не шаную і не зараховую до благ жодного з тих занять, якщо його мета - гроші. Тоді ті заняття купуються і доти приносять користь, доки, розвиваючи природний наш хист, не стають йому на перешкоді. На них слід затримуватися до того часу, поки душа ще не спромоглася на щось поважніше. Вони - мовби перші наші спроби, але ще не праця. Чому їх названо вільними, знаєш сам: тому, що гідні вільної людини. Втім, є лиш одне справді вільне мистецтво - те, що робить нас вільними. Те мистецтво - мудрість, висока, несхитна, благородна. Все інше - дрібниці, дитячі забави. Чи, може, шукаєш якогось блага у тих науках, що їх представляють, як сам бачиш, най-ганебніші, найнікчемніші люди? Всі ці науки ми повинні не вивчати, а просто мати про них певне уявлення. Дехто вважав за потрібне з'ясувати, чи, посвятивши себе вільним наукам, можна стати доброчесною людиною. Ні, вони не тільки не обіцяють того, але й не вдають, що здатні на таке. Граматик дбає про знання мови; якщо хоче для себе трохи ширшої ниви, то звернеться ще й до історії, а якщо розсуне свої зацікавлення до крайніх меж,- то й поезії торкнеться. Але котре з тих занять може прокласти нам стежку до доброчесності? Виголошення складів? Уміння дібрати потрібне слово? Переказ драматичного твору? А може, володіння віршем, розбір його будови? Що з перерахованого здатне звільнити нас од страху, позбавити бажань, загнуздати пристрасті? Перейдімо тепер до геометрії, до музики. Не знайдемо й тут нічого такого, ще перегородило б дорогу страхам чи бажанням.

А хто не звів такої перегороди, для того всі знання марні. Мусимо придивитися, чи навчають ті наставники доброчесності, чи ні. Якщо не навчають, значить, і на розум не наставляють; якщо ж навчають, то вони - філософи. Хочеш знати напевно, що вони не з тим позасідали у своїх школах, аби навчати доброчесності? Зверни увагу, які суперечливі їхні погляди: що не наставник, то інше вчення! А коли б вони навчали одного й того ж самого, мусила б між ними бути подібність. Вони могли б тебе переконати і в тому, що Гомер був філософом(1), але й тут у них нема згоди: заперечують іншим, хоч ті такої ж думки про Гомера. Одні роблять із нього стоїка, який цінує лишень одну доброчесність і відкидає насолоди, а від чесності не відступає, навіть коли б йому обіцяли безсмертя; другі - епікурейця, який вихваляє в країні спокій і проводить життя серед гостин та пісень; треті - перипатетика, що визнає