Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

— І що, цей виродок так просто підклав тебе під мене?

— Він хотів, щоб я розкрилася. Ти мені дуже допоміг.

— Ліє, скажи, що ти зараз жартуєш? Ми перемотаємо плівку назад і почнемо розмову заново. Тому що все, що ти зараз говориш, повна херня.

— Ми нічого не перемотаємо назад, тому що це правда. Якщо вважаєш мене повією, твоє право, але ти мені не потрібен. Навіть трохи став огидним.

— Огидним, значить? — прошипів крізь зуби, і міцно стиснув руки в кулаки, щоб не рознести все к бісам.

— Так. Набридло. Ти занадто багато сексу хочеш. А мене це страшенно дратує.

— Пішла геть! — знову закричав я, і пройшовши повз, відкрив двері: — Забирайся на*єр з мого дому!

Снєгірьова розвернулася, широким кроком пройшла до дверей і лише на мить зупинилася біля мене, прошепотівши тихе «пробач», пригніченим голосом. І варто було їй ступити за поріг, як я з усієї дурі зачинив довбані двері і, не витримавши, садонув по них кулаком. На автоматі пройшов до бару, дістав пляшку коньяку, налив повну склянку, і не звертаючи уваги на гіркоту алкоголю, випив залпом. В душі горіло значно сильніше, здавалося, що з мене вирвали серце, так сильно пекло всередині. Подивившись затуманеним поглядом на склянку, я розмахнувся і з усієї сили жбурнув її в стіну. Скло розлетілося на сотні осколків, і посипалося на паркет, назавжди залишаючи в голові дзвін, немов душа точно так само розлетілася на частини і безглуздо впала кудись у прірву, як і ця, більше нікому непотрібна склянка. Тільки на смітник. Душу викинути на смітник. І серце туди ж. Як непотрібну річ, що розкололася на мільйони осколків.

Підписуйтесь на мій профіль, щоб відстежувати новинки, и бути у курсі всіх подій))