Читати книгу - "Атлантида"

на мою думку, одна група була більшою від інших і включала в себе значну частину верховних жерців, які везли з собою свій крам. Передавши копію священного тексту кожній групі, жерці гарантували, що їхні знання не зникнуть без сліду, яка б доля не спіткала головну групу. Але основна їхня мета полягала в тому, щоб відшукати нову священну гору, нову Атлантиду.

— І ви стверджуєте, що нащадки цих жерців просто сиділи на своїх знаннях упродовж двох тисяч років? — зі скепсисом у голосі спитав Костас.

— Згадайте про жерців із Саїса, — відповів Ділен. — Вони з покоління в покоління приховували історію Атлантиди, цивілізації, що зникла задовго до того, як на землі з’явився перший фараон. Наскільки нам відомо, Солон був першим чужинцем, якого втаємничили в це.

— Окрім секретів металургії, жерці могли ще багато чого запропонувати, — сказав Джек. — Вони мали змогу використовувати своє знання астрономії для прогнозування пір року, слушних дат початку сівби та збору врожаю. Зокрема в Єгипті швидко навчилися прогнозувати розлив Нілу, що з погляду необізнаних було схоже на диво, на божественне втручання. Те саме стосувалося й інших вогнищ цивілізації, розташованих на берегах великих річок, таких як Тиґр і Євфрат у Месопотамії або Інд у Пакистані.

— Окрім того, треба визначити, які явища можна вважати за безпосередні наслідки обробки бронзи, — додав Мустафа. — Упродовж шостого та п’ятого тисячоліть до нової ери обробка кременю та видобуток каменю досягли свого зеніту: за тих часів люди дійсно майстерно виготовляли кам’яні ножі та серпи. Деякі з них за своєю формою настільки подібні до металевих речей, начебто їх робили за стандартами бронзових інструментів. У Варні, на узбережжі Болгарії, було знайдено пишний цвинтар, оздоблений золотими та мідяними орнаментами. Це місце датують приблизно 4500 роком до нашої ери, тож перші тамтешні поселенці цілком могли бути першими нащадками атлантів.

— Не слід також забувати про мову, — сказала Катя. — Можливо, найбільшою спадщиною атлантів була індоєвропейська мова, записана на золотих табличках. Це була справжня прамова, основа перших писемних мов античного світу: грецької, латини, праслов’янської, давньоіранської, старогерманської з її прямим нащадком, давньоанглійською. Великий лексикон і розвинена система синтаксису в мові атлантів сприяли поширенню ідей, причому не лише абстрактних релігійних та астрономічних уявлень, а й більш приземлених понять. Усі індоєвропейські мови характеризує спільна група слів, пов’язаних із обробітком землі та тваринництвом.

— Абстрактні уявлення, про які ви казали, включають монотеїзм, ушанування єдиного Бога, — напруженим від хвилювання голосом промовив Ефрам Якобовіч. Здавалося, на нього зійшло чергове одкровення. — Єврейська традиція вчить нас, що події, описані у Старому Завіті, належать головним чином до пізнього бронзового та раннього залізного віків, тобто до другого й початку першого тисячоліття до нашої ери. Але наші відкриття свідчать, що ця традиція може містити спогади про набагато давніші події. Підйом рівня Чорного моря та Ной. Золоті таблички та ковчег, у якому несли завіти. Навіть свідчення про жертвопринесення, ймовірно, людське, як найвищу перевірку самовідданої віри в Бога, включають до себе історію про Авраама та його сина Ісаака на горі Морія. Усе це було б надто великим збігом обставин.

— Чимало з того, що колись містило правду, піддали переробці, чимало переписали, — похмуро сказав Ділен. — До цього відкриття нас привела низка неймовірних збігів обставин: знайдення папіруса в пустелі, відкриття затонулого мінойського корабля та на ньому золотого диска з текстом, перекладення глиняного фестського диска… — він по черзі подивився на Айшу та Гібермаєра, Джека та Катю, наче віддаючи шану внескові кожного з них. — Усі ці знахідки поєднані спільною ниткою, чимось таким, що я спершу відкинув як звичайний збіг.

— Ви про мінойський Крит? — відразу здогадався Джек.

Ділен кивнув.

— Скорочений варіант історії Атлантиди, переказаний Платоном, начебто вказує на мінойців бронзового віку, на їхнє зникнення після виверження Тіри. Але нам дуже поталанило: знайдений фрагмент папіруса засвідчив, що Солон записував дві окремі історії: одна з них дійсно стосується катаклізму в Егейському морі в середині другого століття до нашої ери, тоді як друга описує зникнення Атлантиди у Чорному морі, що сталося на чотири тисячі років раніше.

— І ці події аж ніяк не були пов’язані між собою, — зауважив Костас.

Ділен знову кивнув.

— Я вирішив, що Аменхотеп переказував Солонові історії про великі природні катастрофи минулого, перелік цивілізацій, що зникли через потопи та землетруси, — все це непогано узгоджувалося зі схильністю греків до драматизму. Століття потому єгипетські жерці годували Геродота туманними вигадливими історіями про подорожі до дуже далеких земель, і деякі з цих історій були явно фальшивими. Але тепер моя думка змінилася: я дійшов висновку, що Аменхотеп дбав про вищу мету.

Здавалося, це збентежило Костаса.

— А я гадав, що єдина причина, з якої Солон цікавив жерців, — це його золото, — сказав він. — Інакше вони б ніколи не поділилися своїм таємним знанням, особливо з чужинцем.

— Мені здається, що це лише одна з причин. Можливо, Аменхотеп відчував, що дні фараонівського Єгипту полічені, а на стабільність, яка дозволила жерцям так довго переказувати свої знання від одного до іншого, більше не варто розраховувати. Греки вже засновували у дельті Нілу торговельні пости, а двома століттями пізніше Александр Великий бурею пронісся над Єгиптом і назавжди знищив старий лад. Не виключено, що Аменхотеп пов’язував свої надії з греками. Їхнє суспільство було схильним до демократії, освіченим і допитливим — адже філософи були там у пошані. Саме греки могли ще раз відкрити Утопію.

— Можливо, побачивши вченого-прохача, верховний жрець згадав про казкову землю за північним краєм землі, острівну цивілізацію, з поверненням якої колись були пов’язані найбільші сподівання жерців. — Обличчя Джека, який промовив це, палало емоціями. — Я також вважаю, що Аменхотеп був прямим нащадком останніх жерців Атлантиди, які за п’ять тисяч років до того довели свій народ до берегів Єгипту та визначили майбутнє цієї країни. Інші групи висадилися у Леванті, на березі Середземного моря, у західній Італії, ставши пращурами римлян та етрусків, а також у південній Іспанії, заснувавши могутню державу Тартес… Але я вважаю, що найбільша група не залишала кордонів Егейського моря.

— Острів Тіра! — вигукнув Костас.

— До виверження Тіра, мабуть, була найбільшим вулканом в Егейському морі: її величезний конус височів над усім архіпелагом, — промовив Джек. — Побачивши здалеку обриси цієї гори, втікачі, напевно, згадали свою втрачену батьківщину. Останні дані свідчать про те, що в Тіри було дві вершини, відтак, вона дещо нагадувала священну гору атлантів.

— А монастир на скелях Тіри, зведений після землетрусу, — хочеш сказати, що його збудували атланти? — спитав Костас.

— Після відкриття доісторичного Акротірі в 1967