Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Зірки повільним строєм текли небосхилом, пірнаючи в море на обрії, а море перламутровою піною накочувалось на нічний берег. Тіло Деміана було теплим та затишним, і я пригрілася, насолоджуючись цими відчуттями, та ледь не заснула, занурюючись у дрімоту.

Я легко водила кінчиками пальців по руці графа, і мою сонну увагу привернула грубувата каблучка з потемнілого срібла з чорним каменем на мізинці правої руки. Я стягнула її, хоча вона й пручалася, одягла на свій безіменний палець, і камінь засяяв яскравим смарагдовим світлом.

- То це артефакт? - здивовано запитала я.

- Так, родовий, - нехотя кивнув Деміан, і його подих приємним теплом залоскотав моє вухо, торкнувся щоки і побіг мурашками вниз по шкірі.

- А чому він так яскраво сяє?

Граф зам'явся:

- Показує, що його одягнув не член роду.

- То це захисні чари? - продовжувала допитуватися я, милуючись чарівним смарагдовим світінням.

Я спробувала обернутися, щоб подивитися на Деміана, але він грайливо прикусив зубами мочку мого вуха, торкнувся її кінчиком язика, і я знову поплила у відповідь на цю чуттєву ласку. Глибоко вдихнула повітря. Він відхилився. Ах... Якщо він ще раз так вчинить, я... Я... Я...

Я не знаю, що зроблю!

- Щось типу того, - ухильно відповів граф, спокійно зняв каблучку з мого пальця і повернув її назад на свій мізинець.

І я потилицею відчула, як він усміхається.