Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Для того, щоб оцінити свої шанси на перемогу, чоловікові не знадобилося надто багато часу. Він зробив ще кілька непевних кроків назад – погляд під маскою примружений, але вже не небезпечний, скоріше наляканий – а потім розвернувся і так припустив до паркану кладовища, що Айза бачила тільки краї його довгого і, здавалося, незручного плаща. 

Її першим інстинктом було погнатися далі – прямо за ним. Зупинити перед парканом ще до того, як він встигне втекти, і бити, бити серпом, поки він не впаде такою ж підкошеною фігурою, як і Тесей.

Тесей. 

Вона мусила подбати про нього. Айза боялася подумати, що могло означати це слово – подбати – у найгіршому з випадків. Вона повільно розвернулася, провівши фігуру поглядом аж до того моменту, поки вона остаточно не розчинилася у темряві. Тесей лежав так само, як і тоді, коли Айза тільки вперше подивилася на нього – непорушно, розкинувши руки і з темною плямою біля грудей. 

Айза повільно сіла на коліна поряд. Вона водночас прислухалася і намагалася цього не робити; більш за все вона боялася, що не зможе розчути нехай слабкого, але все ж дихання. 

Айза з другої спроби зуміла заховати серпа за пояс: руки трусилися, і зброя все ніяк не могла потрапити в піхви. Зрештою вона все ж впоралася із цим завданням і обережно, дуже обережно поклала руку та Тесеєві груди. 

Її очі знову затуманилися. Цього разу монета не мала до цього жодного стосунку; Айза розуміла, що плаче, і нічого не могла з цим вдіяти. Сльози стікали одна за одною – спочатку беззвучні, а потім разом із схлипами, що ставали все гучнішими. 

 – Те- тесею… – ледь чутно видихнула Айза, кладучи і другу руку йому на груди. Вона мала зупинити кровотечу – якщо та ще відбувалася, якщо ще не було надто пізно. Пальцями вона спробувала обережно відшукати рану, але це було складніше, ніж вона очікувала. 

Нарешті пальці стали мокрими – від рідини, яка чомусь була холодною. Не міг ж Тесей лежати тут так довго, щоб вже і кров на його тілі встигла вихолонути?.. Надія була тоненькою, але цього разу Айза не думала її душити – та і не могла би, навіть якби спробувала. 

Вона підняла пальці до лиця і придивилася до них уважніше. Потім насупилася. Вони були чорними – як наче вона вимастила усю долоню у чорнилі. Айза понюхала рідину, і тоді сумнівів вже не лишалося – це таки справді було чорнило. 

Певно, розбився один із тих флакончиків, що Тесей постійно носив із собою у нагрудних кишенях плаща – на випадок, якщо у будь-яку мить йому захочеться записати якусь дуже важливу ідею. Айза цього ніколи не розуміла. 

Вона засміялася – майже істерично, не стримуючи полегшення, яке миттєво відчула. Чисту руку вона приклала до шиї некроманта – і повністю розслабила м’язи тільки тоді, коли нарешті відчула чужий пульс. Кров у Тесеї билася рівним, спокійним потоком; він просто лежав без свідомості. 

 – Тесею! – знову повторила Айза, витираючи брудну руку об траву, наскільки це було можливо. Потім не втрималася і обтерла її і об край вже зіпсованого Тесеєвого плаща – невелика плата за ті хвилювання, яких він їй завдав. – Прокидайся, давай! 

Вона злегка потрусила його руку, потім торкнулася щоки – зовсім легко – а потім провела по світлому волоссю. Воно кидало химерні тіні на його закриті очі, на довгі, на диво темні вії і бліді, стиснуті губи – як наче він зовсім не погоджувався із тим, що мусив лежати тут, несвідомий. 

Айза помітила, що друга його рука ховалася десь у траві і обережно потягнула за неї. Її Тесей стискав міцно, і разом із долонею вона витягнула на місячне світло і куций букетик. Прив’ялі анемони, що Тесей стиснув надто міцно; їхні стебла почавилися від його сили, а бутони сумно повішали голови. 

Ось чому він пішов на кладовище раніше, – з легкою, але невтішною посмішкою подумала Айза. Певно, хотів її здивувати. Що ж, це йому вдалося – ось тільки зовсім не у той спосіб, що він сподівався. 

Айза сиділа біля Тесея ще кілька хвилин – не розуміючи, як привести його до тями. Зрештою вона вирішила просто зачекати. Його вії задріботіли, щойно місяць визирнув з-за великої сірої хмари, і особливо яскравий промінь впав на лице. 

Якусь мить він лежав ще непорушно, але потім спогади і, певно, розуміння, у якій ситуації він був, коли втрачав свідомість, змусили його широко відкрити очі і сісти із стогоном, що скоріше нагадував розлючене гарчання. 

Айза стримала його за плечі, заважаючи піднятися на ноги. 

 – Гей! – вигукнула вона, заглядаючи Тесеєві у лице. – Спокійніше. Все гаразд, загроза минула.  

Він стрепенувся ще сильніше – наче не впізнав Айзу відразу. І тільки після того, як вона знову поклала долоню на його холодну щоку, Тесей завмер. 

 – Айзо? – хрипко запитав він. Його очі, здавалося, дивилися їй у душу, і Айза знову не змогла стримати сліз; все горе, яке вона вже приготувалася переживати, нарешті виплескувалося з неї. 

 – Я думала, що ти помер! – вигукнула вона, схиляючись до нього. Голова Айзи знайшла місце у вигині Тесеєвого плеча, і він відразу ж пригорнув її до себе, притискаючи сильніше. 

 – Все гаразд, – тепер, на диво, вже Тесей мусив втішати Айзу; тож він погладив її по плечах, поцілував у потилицю і похитував з боку в бік, наче у дивній безслівній колисковій. Ось тільки Айза була дуже далека від того, щоб заснути.