Читати книгу - "Товариство Елементорів. Том 1. Кривавий діамант. Частина І, Fata Morgana"

Шалфей перевів напів сліпий погляд з Міки на Коду. Він уважно розглядав його якусь мить з-під примружених повік, а потім запитав: 

— Ну, а як щодо тебе?

Моллі не звернула уваги на те, на що звернув Вільям. У Коди не було шрамів. 

Рукава його ситцевої сорочки були засукані тільки по лікоть, тому дівчина не могла знати напевне. Але Шалфей, схоже, був абсолютно впевнений у тому, що Кода дійсно не постраждав після давньої пожежі. 

— Тобто тебе якимсь дивом не зачепило? Чи, може, ти просто вирішив не лізти у полум’я?

На його блідих губах знову грала звична іронічна напів усмішка. Вільям глузливо вигнув одну брову, маючи намір познущатися з Коди та таким чином нарешті домогтися від нього потрібних пояснень. Принаймні так здавалося, коли Моллі помітила хитрий блиск у його зрячому оці. 

— А ти гадаєш, що я б кинув свою сестру одну посеред вогню? – процідив екенеєць, злісно фиркнувши. – Полум’я розтупалося переді мною, а коли Міка подалася слідом, знову поверталося на своє місце. Я наче... відчував його. Не злякався. Міка теж не побоялася полізти у вогонь, але вона не довірилась йому так, як це зробив я. Мимоволі якось. Пожежа мала голос. Вона мовчала та голосила одначно. Вогонь немов би кликав мене, розумієте? Я ж лише слухав, а потім стихія слухала мене. Пожежа припинилася, неначе сама по собі. Проте я точно знаю, що саме я став тому причиною. Знаю, це звучить, наче якась дурня, але не маю гадки, як іще пояснити. 

— Якби я не бачила того на власні очі, – вставила Міка, з неприхованою гордістю дивлячись на брата. – Ніколи не повірила б. Це було дивовижно. Ви теж маєте повірити.

— Я не казав, що не вірю. – не без докору кинув Шалфей, обережно чухаючи зудячу шкіру під бинтом. – Тим більше в те, що тільки що бачив, спробуй ще не повірити. Питання в тому, чи було щось подібне у когось з вас. Тільки з іншими Елементами? Що там ще... Е-е, вода, повітря та земля. Особисто зі мною — ні. – він по черзі поглянув на кожного з присутніх. – Ну?

Міка першою похитала головою.

— Ні.

— Моллі? 

— Ні. – відповіла та. – Мія?

Та теж заперечила. 

— Уляна говорила, що скоро стихії відкриються у всіх. – нагадала Моллі, намагаючись заспокоїти друзів, які помітно похнюпились. 

— Не в усіх. – не погодився з нею Вільям. – Один залишиться без дару. 

— Залишиться без магії Елементів. – одразу ж виправила його Моллі. – Проте він стане провідником. Цей останній теж буде значущим, як і інші четверо. Навіть чи не найбільше. Без нього не вийде об’єднати сили, пам’ятаєш той рядок з пророцтва? 

Він довго мовчав, але все ж продекламував похмуро:

— “П’ятий з’єднає їх своїм тілом.”

— Кожен з нас важливий. – сказала Моллі. – Тому немає сенсу засмучуватись заздалегідь. Чи вести підрахунок того, чия сила виявиться сильнішою.

Вільям довго дивився на неї. Вона бачила в його очах осуд чи, можливо, сумнів. За цим він намагався приховати заздрість. Його дратувало те, що Кода вміє керувати вогнем, а сам Шалфей не відкрив у собі ще жодну зі стихій. Він просто хотів стати кращим — це було очевидно. Підсвідомо прагнув цього. 

Не лише хворобливий вигляд та витончені риси обличчя видавали у ньому аристократа. Вілл був дворянином не тільки по крові. Амбітність, жага досягти більшого — ось, що керувало ним.

Врешті, він насилу відірвав погляд, потупивши очі перед собою. 

— Мабуть, маєш рацію. – неохоче погодився Шалфей.

Моллі прийшла в голову цікава думка, але вона не стала озвучувати її вголос. Бо повважала це дурницею та лишилась мовчки чекати продовження дискусії. Проте дарма вона захотіла приховати свою ідею. Певне, у неї все було написано на лиці, коли Вільям раптом запитав:

— Що за загадковий блиск в очах?

Мія посміхнулася, шкірячи білі зуби, бо теж помітила цей вираз на обличчі сестри.

— О-о, зараз буде щось цікаве. – протягнула вона, насмішливо штурхонувши Моллі в плече. – Я знаю цей погляд з дитинства. Хтось хоче сказати щось, але соромиться-я-я. 

— Ні, це звичайна маячня. Чесно. – відказала та. – Я просто помилилась.

Шалфей сів навпроти неї, зацікавлено зазираючи у самі вічі. Він розвів руками, закликаючи поділитись думками. Вільям заінтриговано вигнув брови, нахилившись трохи вперед. Його очі блищали з-під рідких коричнево-сірих пасем.

— Якщо ти не помітила, то ми цілий вечір тільки те й робимо, що говоримо про суцільну маячню, як здавалося спочатку. То-ож, мене сьогодні навряд чи ще щось здивує.

Мія теж жваво закивала, погоджуючись із ним.

— Тим паче, якщо зважати на те, що Кода шокував усіх своїм... – вона затнулася на мить, злегка почервонівши. – Унікальним вмінням...

— Ага. – відгукнувся і сам екенеєць, підсідаючи з Мікою блище до гурту. – Навряд чи ти зумієш переплюнути мене сьогодні. Тож... 

— Валяй. – в один голос сказали двійнята та, зрозумівши це, обмінялися теплими посмішками. 

Моллі зітхнула, усвідомивши, що все ж доведеться викласти свою пропозицію.

— У мене є одна теорія, але я не впевнена. – одразу попередила вона, щоб потім ніхто не засуджував її за помилку. – Вілле, коли ми читали пророцтво, з іншого боку аркуша були символи, пам’ятаєш?

Він коротко кивнув.

— Руни, може, чи щось таке. 

— Так-так. Там було п’ять фігур. Чотири трикутники та коло. Вони розташовувалися у певному порядку. Мені здається, так було намальовано не просто для краси. Що, як це підказка? Я не знаю, які позначення у стихій, але трикутники це стовідсотково чотири Елементи. Коло було останнім. У пророцтві останній з п’ятьох обраних має бути провідником. То може...

Моллі замовкла, повівши плечима. Друзі розгублено дивились на неї.

— Я ж казала, що це маячня! – буркнула вона, схрестивши руки на грудях.

— Ні, по-моєму, тут дійсно є якийсь зв’язок. – пробубонів Шалфей, в задумі стукаючи пальцем по підлокітнику фотелю. – У вас знайдеться чистий аркуш та олівець? Я добре запам’ятав у якій послідовності були зображені символи, проте їхнього значення не знаю.