Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

Темерія. Королівство на південніше за Реданію зі столицею в місті Визіма (кордон між ними проходить по річці Понтар), на заході включає в себе прибережні території, на сході межею його є Магакам, за яким починається вже королівство Едірн, на півдні — середня та нижня течія річки Яруги. На відміну від Реданії та Кедвену, Темерія не є унітарною державою — це складний конгломерат земель володарів, що стоять лише на щабель нижче за короля Темерії: офіційний титул короля, як ми знаємо його по книжці: «пан Темерії, Понтару, Магакаму й Соддену» (до якого титулу на початку Других Північних воєн додалося ще й «лорд-протектор Брюґґе»); крім того, на території Темерії розташована низка напівавтономних територій, таких, наприклад, як князівство Елландер. Також на землях королівства розташована школа магічок на острові Танедд у місті Горс Велен. Герб Темерії — лілеї на чорному тлі.

Кедвен. Королівство на сході від Реданії; зі сходу й півночі межує із Синіми горами, рубежем засвоєного людського світу; на півдні кордон між Кедвеном й Едірном проходить по річці Понтар. Столиця Кедвену — місто Ард Каррайг. Політично Кедвен — унітарне королівство без великих автономних чи напівавтономних утворень на його території. Одночасно саме на території Кедвену розташовується Каед Морен, один з центрів плекання і навчання відьмаків (у теперішній час він перебуває в руїнах і як центр підготовки відьмаків не функціонує). Крім того, на території Кедвену розташовано школу магів-чоловіків Бан Ард (що, як й університет в Оксенфурті чи школа магічок на острові Танедд, є екстериторіальною). Гербом Кедвену є єдиноріг.

Едірн. Четверте з Великих Королівств Півночі, що займає територію від Синіх гір до Магакаму зі сходу на захід і від верхньої течії річки Понтар до об’єднаних королівств Лирії та Рівії — з півночі на південь. Столиця — місто Венґерберг. Унітарний устрій без великих князівств чи герцогств на його території (якщо не рахувати ельфійське королівство Дол Блатанна, але воно виникло вже під час воєн із Нільфгардом, розмова про що — це окрема тема). Герб Едірну — злато-червоні крокви на чорному полі.

Саме ці держави є становим каркасом історії Півночі, саме вони були центром опору Нільфгарду під час Північних воєн.

До цих чотирьох держав треба додати й об’єднане королівство Лирію і Рівію. Державу ту розташовано лежить у Дол Анґра, географічно вона поєднана із Едірном і є природним союзником Чотирьох Королівств (скажімо, саме королева Лирії і Рівії Мева стала єдиним монархом, крім володарів Чотирьох Королівств, якого запрошено за таємну зустріч королів Реданії, Темерії, Кедвену й Едірну напередодні Другої Північної війни). Лирія і Рівія — свого роду брама в Едірн, із діями лирійських партизан читач уже знайомий. Гербом королівства є поєднання лирійського чорного орла на золотому полі із трьома червоними раутами (чотирикутними ромбічними діамантами) на білому полі.

Утім, на Півночі була ще й свого роду «п’ята сила» — королівство, яке у довоєнний час складало конкуренцію Чотирьом Королівствам — і яке стало територією найдраматичніших епізодів Першої Північної війни.

Йдеться про Цінтру. Ще й під час Другой Північної війни офіційний титул спадкоємниці цінтрійського престолу звучав таким чином: «королева Цінтри, княжна Брюґґе й герцогиня Соддену, спадкоємиця Інніс Ард Скеллі й Інніс Ан Скеллі, сюзеренка Аттре» (ЧП), а це ж — чималий шмат земель у гирлі річки Яруга й острови Скелліге на додачу. Остання королева Цінтри — Каланте, Левиця Цінтри — командувала чималою армією (наприклад, у першій у своєму житті битві, яку вела королева, — битві при Хочебужі — загальні втрати обох сторін конфлікту складали три тисячі воїнів, що є значною цифрою для цього світу: наприклад, у протистоянні Маллеори та Кайнгорна сумісна чисельність їхніх військ складала трохи менше цих трьох тисяч). На півдні, у районі гір Амелл і Сходів Марнадаля, Цінтра межувала із територіями, захопленими імперією Нільфгард, головною силою Півдня. Вихід же до моря, контроль над гирлом Яруги й союз із островами Скелліге давав Цінтрі величезні бонуси у торговельних справах. За політичним устроєм Цінтра залишалася королівством, але влада короля часто виявлялася обмеженою контролюючими органами шляхти — зокрема Королівською Радою («Цінтра — не тиранія. Рада вирішить, чи має клятва вже мертвого короля вирішувати долю спадкоємниці трону» — ПЦ). Гербом Цінтри є три крокуючі леви на синьому полі.

У межиріччі Яруги, якщо вже не відходити далеко від того регіону, існує і ряд малих королівств, формально — а то й реально — не підвладних більшим силам. Зокрема, це Верден, Цідаріс, Керак. Усі три розташовані на морському узбережжі, всі три — живуть з моря і морем; нарешті, всі вони межують із Брокілоном, лісом дріад, і ведуть нескінченну війну за контроль над ним. Усі три королівства розташовані у зоні тяжіння Темерії і є її союзниками. Цідаріс і Керак мають флоти, Верден — три сильні фортеці у гирлі Яруги: Настрог, Розрог і Бодрог (ті, про які володарі Чотирьох Королівств говорять: «Фортець тих не захопити з ходу, жодна новочасна техніка тут не допоможе» (КЕ), — і ті самі, капітуляція яких призводить до замирення Темерії з Нільфгардом). З книжок відомі й герби Вердену (жовто-чорна шахівниця) та Кераку (блакитний дельфін, що пливе, із червоними плавниками й хвостом на золотому полі).

Але ж на Півночі є ще одна група державних сил, яка активно впливає на перебіг подій. Мова йде про так звану Лігу з Генґфорсу та королівства Ковір і Повісс.

Спершу Ковір і Повісс були територіями, підвладними Реданії, але з часів повстання Фальки вони вибороли незалежність і дотепер залишаються самоправними утвореннями. Розташовані на крайньому північному заході земель, зайнятих людьми, Ковір і Повіс офіційно дотримуються нейтралітету, а оскільки вони є центрами добування і переробки ресурсів, то у країнах Півночі Ковір і Повіс зберігають за собою місце головних торговельних сил. Формально, Тиссеніди, які тут володарюють, після повернення на престол іменуються «королями Ковіру, Повіссу, Нароку, Вельхаду й Тальгару», окреслюючи таким чином усі підвладні їм території. Відносини країни із Реданією й іншими державами Півночі базуються на так званому Першому Ексетерському Договорі (або, як звуть його за першою фразою, «Mare Liberum Apertum» — «Море є вільним і відкритим»); підписаний у Лан Ексетері (звідси його назва) між представниками Ковіру й Повіссу й королями Реданії та Кедвена, він фіксував досить вигідні умови для купецької країни: вільність морів, свободу торгівлі й незалежність Ковіру й Повіссу від королів Півночі — за умови збереження нейтралітету