Читати книгу - "Мальви. Орда"

Врешті вхоркався Єпіфаній, йому дали їсти, потім посадили скраю майданчика, де вже сиділи на мішечках з піском подібні один до одного, мов близькі родичі, малі люди, приготувавшись до політичного заняття. Єпіфаній ліниво перераховував карликів — їх було більше двохсот. Це ті, що скупчилися біля Єрмолая, — вибрані, а подалік сиділо видимо–невидимо простих карликів.

Єпіфаній приглянувся, були тут представники обох статей, одягнуті по–різному, бо ж з різних сторін світу позбиралися. Хто в голландських панталонах, хто у французьких треуголках; ось жіночка в перловому віночку, прикритому хусткою з тонкої кисеї, — певне, кавказка; ось мордовка у вишиваній червоною шерстю сорочці, з разком срібних монет на грудях; а це, мабуть, сибірячка в подібному до лопати кокошникові; он там ціла зграйка маленьких жіночок у червоних керсетках і сап’янових черевичках — ці з України, напевно, козацьких полковників дружини, що понаписували своїм мужам до Туреччини листи з проханням прийти до царя з повинною і через це змаліли — про них розповідала Лебедиця; карлики чоловічої статі були зодягнуті здебільшого в кацапські косоворотки, і видно було, що правлять тут вони…

Статечно вийшов перед усіх Поважний Карлик, всівся на мішок з піском, поклонився Єрмолаєві, що сидів на вищому мішку, й розпочав навчання.

Єпіфаній швидко збагнув, що карлики різних національностей, зібравшись у міцну і спаяну дружбою інтернаціональну колонію, порозуміваються між собою московською мовою як засобом міжнаціонального спілкування, та щоб усім була зрозуміла його мова, Поважний Карлик вживав для зв’язку менш зрозумілих понять одні і ті самі слова та словосполучення, серед яких найчастіше вирізнялися такі: «виконаємо і перевиконаємо», «покажемо світові перевагу нашого ладу», «крокуємо у світле майбуття», «наша наука найдосконаліша, бо вона озброєна передовим вченням», а коли й цих слів не вистачало, він вдавався до вишуканого сквернослів’я, що викликало пожвавлення в залі.

Заняття почалося з уроку історії карлицької колонії. Рідну історію карлики знали, видно, напам’ять, бо зразу ж піднявся ліс рученят; усі наперебій вставали й декламували легенду про зодчого карлицької колонії Тома. Легенда починалася з опису весілля Мімі й Тома в палаці Меншикова. Коли хтось до конфірмованої легенди додавав щось своє, того Поважний Карлик присоромлював, а публіка вимагала покарання. Карлики схоплювалися з місць, викрикували: «Смерть скаженому собаці!», «Всіх ворогів до одної ями!», однак Поважний Карлик нагадував присутнім про найгуманніший у світі карлицький лад, а нахабі, що посмів ревізувати найсправедливіше вчення Тома, присуджував строк на піщаних рудниках, де він повинен перевиховуватися, і винуватець тут же манджав під конвоєм на берег Неви.

Ортодоксальність легенди полягала ще й у тому, щоб у її викладі ніхто не посмів змінити жодного слова. Наприклад: сіятельний князь Меншиков на знаменитому весіллі звелів поставити на стіл перед молодими величезного торта, сам розрізав його, з торта вискочили дві чепурні карлиці і протанцювали на столі менует. Карлики, що походили із сіл, не розуміли значення цього слова і плутали патріотичний термін «менует» з іншим, теж незрозумілим, але з ворожого лексикону взятим — «пірует». Справа в тому, що карлиці, як виявилось потім, танцювали зовсім не менует, а лише виконували пірует, за що їх скарали на горло, а слово «пірует» клеврети Тома оголосили крамольним.

Ніхто з карликів не смів розмовляти своєю рідною мовою. За таку провину порушника виводили до мішка, на якому сидів Єрмолай, і примушували каятися в тому, що донині не усвідомив іще своєї належності до нової історичної спільноти, в якій живе інтернаціональний простий карлицький люд.

Найбільше, як зрозумів Єпіфаній, завдавали карликам клопоту економічні проблеми: це їх нудило, і вони починали дрімати. Найпростіше розв’язувалася проблема піску: треба його невпинно добувати, здивувати світ кількістю на душу населення — і квит. Це реальна можливість.

А ось питання світлого майбутнього… Відомо, що в карлицькій державі розробляється вчення про прищеплення груш на вербах. Доповідь про результати дослідів виголосив Перший учений карлик: він науково довів, що в недалекому майбутньому, в день карлицького свята Одруження Мімі й Тома карлики покуштують перших, незнаних досі світові пахучих вербогруш. Проте ніхто з карликів на таку заманливу перспективу не зреагував, чули вони про це вже не раз і тому поголовно засинали. Тоді взяв слово Другий вчений карлик, що вже довгі роки працював над вирощенням жита, в якого не буде стебла, а тільки один колос. Щоб роздрухати публіку, Поважний Карлик звелів проголосувати: хто за те, щоб на друге літо спекти хліб з такого жита?

Карлики, що дбали про пожвавлення в залі, заплескали, оплесками розбудили тих, які спали, — всі дружно проголосували «за». Поважний Карлик запитав, хто проти: один ліліпут, що міцно заснув, прокинувся й підняв руку, думаючи, що голосують «за». Нещасного тут же вивели з майданчика і руку відрубали. Відтоді вже ніхто не дрімав, усі думки карликів спрямовувалися до однієї мети — не заснути.

Єпіфаній збагнув, що всі ці питання розглядалися на карлицьких засіданнях уже не раз — з поведінки карликів прозирала завченість. Але ж нинішній день приніс нову проблему: в найближчому майбутньому карлики повинні осідлати всю Малоросію, а клич Єрмолая «по одному малоросу на душу населення» збіднював грандіозні карлицькі плани — їх же не так багато…

Довго думав Єрмолай над тим, як змінити старий революційний клич у нових політичних умовах… Цар Петро, що замінив карликам Бога, помітно старіє, цілий час проводить у битвах, йому вже не до забав. Карликів на Василівський острів прибуває щораз менше, і все то старе і скалічіле, а тому гурт відібраних карликів не зростає. Тяжко мислив Єрмолай, врешті підвівся й проголосив:

— Я вношу поправку до закону про Малоросію: на кожного карлика по одному малоросійському повіту, або, як це у них називається, — по сотні!

— А коли сотнями не захочуть? — кинув хтось сумнів. — Хохли ж уперті, коли збираються докупи…

— Ми проведемо референдум по козацьких сотнях. На східних окраїнах Малоросії багато охочих знайдеться. Я з’їздив Хохландію з краю в край — там сепаратистів стає щораз менше!

— Хай живе Єрмолай, що нині став великим! — закричали карлики. — Великим стає той, хто сідає верхи на малороса!

Заняття закінчилося. Карлики повставали, притулювалися один до одного спинами — мірялися. Відбувався ритуал зрівнювання з меншим.

До Єпіфанія підійшов Поважний Карлик і сказав:

— Паґаваріть нада!

Він узяв Єпіфанія за мізинний палець, відвів набік, довго й пронизливо дивився на нього, міряючи доверху його високу постать; у червоних очах ліліпута тінився жаль ката, що не має змоги негайно