Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

За даними оперативних зведень штабу 1 Українського фронту, 13 лютого у районі Хижинець, Писарівки вели бойові дії 57 мотострілецька бригада, батальйони 15 мотострілецької бригади, 107 та 109 танкові бригади 2 танкової армії, а також залишки 58 стрілецької дивізії. Полк 340 стрілецької дивізії не втримав північну частину Франківки і відійшов до Рідкодуба, інші полки відбивали атаки німецьких військ східніше Жаб’янки. У районі Лисянки напружені бої вели 164 та 8 гвардійська танкові бригади. На рубіж Лисянка-Лисянське Будище вийшла 136 стрілецька дивізія. У її полках налічувалось по 50-70 осіб.

14 лютого залишки 58 стрілецької дивізії та 107 танкової бригади відійшли на північну околицю Писарівки. Поруч тримала оборону 50 танкова бригада. На південно-західній околиці Хижинець протистояли противнику два полки 340 стрілецької дивізії, по одному батальйону 57, 15 мотострілецьких бригад, 501 окремий кулеметно-артилерійський батальйон, на південній околиці — залишки 109, 164 танкових бригад, 181 танкова бригада, батальйон 15 мотострілецької бригади, яким командував капітан О. П Рибін. Цей батальйон протягом дня знищив 6 танків «Тигр». У Писарівці зосередились танки 20 гвардійської та 237 танкових бригад, у районі Федюківки — 21 гвардійської танкової бригади. Південно-західну частину Журжинець обороняли 1441 самохідно-артилерійський полк, батальйон 57 мотострілецької бригади, 22 гвардійська танкова бригада. У районі Лисянки діяли 8 гвардійська та 110 танкові бригади, у районі хутора Жовтневого — 136 стрілецька дивізія, у районі Чижівки — 167 стрілецька дивізія.

Виходячи з того, що на 14 лютого на зовнішньому фронті на ділянці прориву в районі Чеснівки, Лисянки німецькі війська мали 270 танків, а 11-14 лютого втратили 230, можна зробити висновок, що лише на ділянці прориву шириною 10 кілометрів і глибиною до 25 кілометрів у противника діяло приблизно 500 танків.

На 13 лютого у багатьох танкових бригадах Червоної армії, зокрема у 109, 110, 181, 237, залишилось по 1-5 танків. Великі втрати техніки і живої сили командування 2 танкової армії пояснювало кількома причинами: 1. Часті зміни завдань і розрізнені дії бригад і батальйонів не дозволяли не лише вивчити противника, а й район бойових дій. 2. Довготривалі марші в умовах бездоріжжя знижували боєздатність підрозділів. 3. Несвоєчасне постачання частин пальним і боєприпасами позначалось на результатах бойових дій. 4. Слабка підготовка поповнення особового складу частин і з’єднань знижувала ефективність бойових дій.

Побоюючись, що знекровлені у попередніх боях частини і з’єднання Червоної армії не стримають натиск німецьких військ, командування 1 Українського фронту вирішило перекинути в район Лисянки додаткові сили. Це, зокрема, 38, 302, 350 стрілецькі дивізії, 15 та 94 самохідно-артилерійські бригади, 24 винищувально-протитанкова артилерійська бригада, 17 артилерійська дивізія.

15 лютого на зовнішньому фронті німецькі війська вибрали новий напрямок удару — Журжинці, хутір Жовтневий. Журжинці захопити противник не зміг, але, обійшовши Лисянку з півночі, увірвався в хутір Жовтневий, а звідти силами до 30 танків з піхотою увійшов у Лисянку. Бої йшли на вулицях Лисянки і в хуторі Жовтневому.

У свою чергу 2 танкова армія перейшла в наступ на Чеснівку, Добридень. Кровопролитні бої за ці села йшли з перемінним успіхом. О 16 годині 30 хвилин два мотострілецькі батальйони 15 мотострілецької бригади, підтримувані 4 самохідними артилерійськими установками, 2 танками, батареєю 76 армійського мінометного полку, 86 окремим гвардійським мінометним дивізіоном, зав’язали бої за Чеснівку. Вранці 16 лютого вони оволоділи селом, але не встигли окопатись і були змушені під натиском противника відійти на вихідні позиції. Через деякий час знову витіснили німецькі війська та згодом залишили село. Бої за Чеснівку тривали ще й 17 лютого.

16 лютого противник продовжував відчайдушно рватись на з’єднання з оточеними. Зранку він повністю оволодів хутором Жовтневим. У середині дня для німецьких військ склалась надзвичайно важка ситуація. З трьох сторін їх оточили війська Червоної армії: з півночі і сходу — дві бригади 2 танкової армії, з півдня та південного сходу — 136 стрілецька дивізія та три бригади 5 гвардійської танкової армії. Однак і в цій ситуації від спроб прорватись на з’єднання з оточеними німецькі війська не відмовились. Наприкінці дня близько 100 танків і до двох полків піхоти рушили з Лисянки на хуторі Жовтневий, плануючи звідти прорватись до Почапинець.

Військам Червоної армії вдалося стримати натиск противника. Це була остання спроба німецьких частин ззовні допомогти оточеним.

III. Ліквідація оточеного угруповання німецьких військ

Командування Червоної армії одночасно з організацією оборони на зовнішньому фронті вживало рішучих заходів з метою ліквідації оточеного угруповання.

Щоб уникнути марного кровопролиття, 8 лютого командуванню і всьому офіцерському складу оточених німецьких військ був пред’явлений ультиматум.

9 лютого в районі села Хирівки радянське командування чекало німецьких представників, але вони не прибули. Стало зрозуміло, що німецька сторона відхилила ультиматум. Війська Червоної армії відновили бойові дії. Водночас радянська сторона продовжувала знайомити німецьких солдатів і офіцерів з текстом ультиматуму. Листівки з пропозицією здатись у полон скидали з літаків на територію, яку займав противник. Продовжувалась роз’яснювальна робота по радіо, на хвилях німецьких штабних радіостанцій та через окопні звукові станції. Велику агітаційну роботу проводили члени Спілки німецьких офіцерів та Національного комітету «Вільна Німеччина». Однак дії, спрямовані на донесення до військ противника умов ультиматуму, виявились марними. У документах частин і з’єднань Червоної армії відсутні дані про те, що відбувалась масова добровільна здача в полон німецьких солдатів і офіцерів. Оточене угруповання перестало існувати в результаті наступних бойових дій.

Знищення німецьких військ на корсунь-шевченківському плацдармі розпочалось ще в ході їх оточення, але планомірного характеру набуло після створення внутрішнього фронту. Для виконання цього завдання залучались війська 27 армії 1 Українського фронту,