Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– Готова? – запитав, обертаючись до неї.

– Так, – тихо відповіла.

– Тоді, ходімо?

– Ходімо, – глухо повторила за ним, але з місця не рушила.

– Агов, все гаразд? – він торкнувся її руки, якою вона міцно стикала лямку сумки.

І саме цей легкий дотик ніби вивів її з заціпеніння. Софія притягнула руку ближче до себе і почала квапливо розстібати пасок безпеки. Вони разом вийшли з авто і пішли до вхідних дверей. Не стукаючи, дівчина зайшла у будинок і голосно закричала:

– Мамо! Тату! Я прийшла!

А тоді почала прислухатися до звуків у домі. І коли вловила лайку, що долинала з середини, крикнула ще голосніше:

– Мамо! Тату!

Сварка затихла. Натомість почулися кроки.

– Софія? – крикнув тато.

– Добре, що ти прийшла, – це була її мама. – Бо я вже втомилася пояснювати твоєму батьку, що той гараж…

Очевидно, мама, яка вийшла до них у коридор, хотіла сказати ще щось, але замовкла, коли побачила Дениса.

– Мамо, тату, – проказала дівчина, – це Денис.

– О…, – і з цього короткого «о», Денис зрозумів, що Софія не попередила батьків про те, що прийде не сама.

– Приємно познайомитися…, – вражено проказав тато.

– Денисе, це мої батьки, – Алла Дмитрівна та Сергій Макарович.

– Доброго дня, – привітався Ворон.

– Ми з Денисом деякий час зустрічалися, – випалила, перш ніж Ворон встигнув зняти взуття. – Я вагітна. Ну все, нам потрібно іти, – й рвучко повернувшись, Софія схопилася за дверну ручку.

І навіть, можливо, вискочила б на вулицю, якби Денис не перехопив її. Він здійняв і без того вигнуті брови доверху і цим простим, але загрозливим виразом обличчя змусив її завмерти на місці.

– Ми залишимося на чай, якщо не створимо вам клопотів, – з ввічливою усмішкою звернувся до батьків дівчини.

– Звичайно, залишайтеся, – спантеличено проказала мама, приймаючи квіти, а тоді хиткою ходою пішла коридором.

– Прошу, – нерівним голосом проказав тато, беручи у руки торт і вказав на кухню.

Вони пройшли за ним і вмостилися на зручному диванчику. При тому, Денис помітив, що лямку сумки дівчина з рук не випустила. Алла Дмитрівна мовчки поставила на плиту чайник. Сергій Макарович втупився поглядом у середину столу.

Денис трохи інакше уявляв цю зустріч. Так, і для його батьків ця новина була шоком, але рідні Софії ніби просто погубили всі слова. Денис вже збирався заговорити, але Софія випередила його.

– Я розумію, що новина про вагітність вас шокувала, – напрочуд впевнено проказала дівчина. – Щобільше, навряд вам сподобається те, що я та Денис не збираємося одружуватися. Я цього не хочу. Але Денис від дитини не відмовляється.

Мама хотіла щось заперечити, але Софія твердо відказала:

– Ми так вирішили. Для нас трьох так буде краще.

– Я не збираюся бути татусем час від часу, – запевнив Ворон. – Я повністю розділю батьківські обов’язки з Софією: від зміни підгузків до роботи над домашніми завданнями.

«Якщо ваша донька не дозволить мені більше», – додав подумки.

Її батьки мовчки кивнули.

– Може б ви хотіли щось дізнатися про мене? Я готовий до будь-яких запитань, – запропонував Денис.

Ні мама, ні тато Софії не питали надто багато. І не підіймали некоректні чи недоречні теми. Згодом їм подали чай. Загалом вийшла мила, хоч і нудна бесіда. Підсвідомо, Ворон порівнював це знайомство та зустріч з його батьками. І з його рідними, і з незнайомими людьми, Софія була менш скованою, – що дуже його здивувало.

Вони ще годину просиділи за столом, перескакуючи з однієї загальмованої теми на іншу. При цьому Денис помітив, що саме Софія щоразу переводила розмову в іншу сторону. Вона то просила принести маму інші чашки, то відправила тата по сушені яблука у комору.

Коли чай закінчився, Ворон подякував за гостинність і ще раз пообіцяв, що зробить усе, аби малюк, якого носить Софія, мав все, що потрібно. Пара Медчуків провела їх до машини. Денис відчинив двері й Софія закинула на сидіння свою сумку.

– Було дуже приємно познайомитися з вами, – ввічливо проказав Денис.

– Нам теж, – кивнув йому чоловік.

– Дякую за чай.

– Вам спасибі. Зроду такий смачних тортів не куштувала, – усміхнулася йому мама дівчини.

Денис та Софія сіли в машину, а Медчуки повернулися до будинку. Авто від’їхало всього на кілька метрів, коли чоловік почав плескати себе по кишенях джинсів.

– Що? – напружилася дівчина.

– Здається, я телефон на столі залишив. Треба повернутися, – здавав назад.

– Ні! – закричала. – Я заберу сама!

– Софіє…

– Я сама заберу!

Не чекаючи, доки авто повністю зупиниться, дівчина потягнула за ремінь. Замок не піддавався і Софія посмикала пряжку. Ворон почув клацання. Звільнившись, дівчина вибігла з салону. Але, смикаючи замок, вона якось поранилася, бо по її долоні струменіла кров.