Читати книгу - "Аптекар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чудово, мала. А тепер не баріться. Годинник цокає.
— Ми не хочемо діставатись до Атланти до дев’ятої, отже, нам не потрібно виїжджати раніше другої ночі?
— Добре. Я чекатиму на вас близько п’ятої вечора.
— Секунди рахую вже, — мовила вона захоплено-насмішкувато. Авто — чи пообіддя з Деніелом — подарували їй веселий настрій.
— Я тішусь, що ти кермуватимеш цілу ніч, — мовив Кевін. — Мабуть, ти мені більше до вподоби, коли не виспишся.
А потім він знову обірвав їхню розмову, поклавши слухавку.
— Певно, треба розбудити Ейнштейна, — міркувала вона. — Перев’язати Лолу. Зібрати харчів. А потім нам треба змусити себе поспати. Ми знову змінюємо свій режим сну.
— Певно, мені не можна вигуляти собаку, — мовив Деніел.
— Пробач, найбільш розшукувана особа в Америці. Моє личко зараз краще за твоє, хоч із бородою, хоч без.
— Темно надворі, ти впевнена, що тобі безпечно йти самій?
— Я буду не сама. Зі мною надрозумний собака-охоронець і СІГ Сауер Р220.
Він ледве втримався, щоб не всміхнутись.
— Щасти тобі з голодними алігаторами.
Вона насупилась, але виду не показала. Алігатори. Їй таке й на думку не спало. То вона до води не підходитиме. І, на щастя, Кевін натренував Ейнштейна не лише проти нападників-людей.
Прогулянка була нетривалою, саме щоб Ейнштейн трохи розім’яв ноги. А їй з голови не йшли гігантські рептилії. Дорога була темна, але вона не хотіла вмикати ліхтарик. Їй не траплялись ані вогні авто, ані вікна, що світились, вона нічого не чула, окрім шуму болота. Досі стояла спека, тож зі скронь у неї досі стікав піт, але вона тішилась, що надягла куртку — комарі, безперечно, часу не гаяли.
Коли вона повернулась, «Тойота» стояла під хатою, а джип непомітно стояв у гаражі. Деніел подбав про все, окрім перев’язки Лолі. Алекс перев’язала, намагаючись зробити це професійно. На щастя, пансіонат для собак передбачає, що її огляне ветеринар.
Вона невесело почухала її за вушком. Для Лоли буде краще там, де люди про неї подбають, але Алекс все одно сумуватиме за нею. Цікаво, що станеться з Лолою, якщо вони не зможуть забрати її? Лола — прекрасна. Хтось її забере. Вона уявила, як забирає Лолу додому в якомусь безпечному, малоймовірному майбутньому. Якби ж тільки…
Алекс виставила будильник на 1:45 ночі, але Деніел, цілком очевидно, не збирався поринати в сон.
— Десь о восьмій вечора ми про це шкодуватимемо, — застерегла вона його, поки його губи опускались по її грудині.
— Я ніколи про це не шкодуватиму, — переконував він.
Мабуть, він має рацію. Зважаючи на стислі часові рамки, у яких їм доводиться працювати; вона не могла змарнувати навіть секунди з ним. Щастя з дедлайном, просто як вона вважала раніше. Тільки зараз щастя було набагато більшим. А дедлайн — жорстокішим.
Розділ 23
Алекс таки змогла трішки поспати, можливо, з півгодинки, коли задзеленчав будильник. Саме вдосталь, щоб вона ледве волочила ноги, коли вони виїжджали. Деніел почувався жвавіше, тому першим сів за кермо, а вона опустила пасажирське сидіння, наскільки було можна. Сидіння в цьому авто зручніші, підвіска м’якша, тому й дрімати легше. І собаки ззаду ніби теж тішились, немов також оцінили переваги нового засобу пересування.
Вона знову опанувала себе до часу, коли вони дістались до пансіону на півночі Атланти. Уже було пів на десяту, вони забарились через будівельні роботи на дорозі І-65.
Деніел зостався в авто, а вона понесла Лолу в головний офіс. Звичайне місце, затишне, з великою огородженою ділянкою землі уздовж дороги. Собаки, що крутились біля авто, поки вони йшли, здавались веселими та здоровими. Певна річ, що наразі Лола ніде не бігатиме.
Чоловік за реєстраційною стійкою був втіленням привітності, щойно Алекс показалась у дверях. Мабуть, він здогадався, що це вона зарезервувала місце ще до того, як назвалась пані Веллс. Вона спокійно пішла за ним, коли чоловік показував їй просторий вольєр, у якому мешкатиме Лола, і розклад, за яким навідуватиметься ветеринар. Подякувавши, вона заплатила за місяць наперед і востаннє обійняла Лолу. Як і обіцяв Кевін, чоловік нічого не казав щодо особливого поранення Лоли й не сказав ані слова про зранене обличчя Алекс. За двадцять хвилин вони з Деніелом уже знову їхали автострадою. Алекс зраділа, що тепер їй час кермувати. Вона потребувала чогось, на що спрямувати свої думки, аби не згадувати про залишену в притулку Лолу.
Вона думала, Деніел впаде спати, але натомість у нього світились очі й він був досить балакучим. Чи, можливо, помітивши, як вона бореться із сумом, він просто хотів допомогти. Знаючи його, мабуть, так і було.
— Ти майже все про мене дізналася з тієї недолугої справи, — нарікав він. — А ось я скільки ще про тебе не знаю.
— Я тобі розповіла майже все. Коли моє життя не було дивним, воно було нудним.
— Розкажи мені про щось ніякове зі школи.
— Усе, що стосувалось мене в школі, було ніяковим. Я була надзвичайною дивачкою.
— Як сексуально.
— Та невже? Волосся мені мати вдома обстригла, і в мене була найстрашніша гривка, яку тільки бачили в дев’ятому класі.
— Будь ласка, скажи, що маєш фото.
— Ще чого захотів! Коли мати померла, я спалила всі компрометуючі матеріали.
— Хто був твоїм першим хлопцем?
Алекс розсміялась.
— Роджер Марковіц. Я з ним на випускний ходила. У мене були абсолютно приголомшливі рукави на сукні. Кольору електрик, звісно. Він намагався поцілувати мене по-французькому в лімузині дорогою на танцювальну вечірку, але так нервував, що виблював на мене. Я всі танці простояла у жіночій вбиральні, намагаючись відіпрати пляму на сукні. Того вечора я розірвала з ним стосунки. Сказати б, то був епічний роман.
— Аж плакати хочеться!
— Знаю. Ромео та Джульєтті таке й не снилося.
Деніел засміявся.
— А з ким були перші серйозні стосунки?
— Серйозні? Ого. Гм. Не знаю, кого б ще згадати, окрім Бредлі. На першому курсі в Колумбійському університеті на медичному.
— Ти вчилась у Колумбійському на медичному факультеті? — перепитав він.
— Я була дуже розумною дивачкою.
— Я вражений. То що там із Бредлі?
— Хочеш почути про щось справді вкрай ніякове?
— Дуже хочу.
— Мене він привабив тим, що… — вона помовчала. — Мабуть, не треба у цім зізнаватись.
— Уже запізно повертати назад. Маєш зізнаватись.
Вона глибоко вдихнула. — Добре, гаразд. Він скидався на Ігона. Пригадуєш, із «Ghostbusters»[5]? Він був точнісінько такий: пишне волосся, округлі окуляри, усе таке саме.
Деніел
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.