Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

Він мовчки дивився на мене, а в його погляді заграла слабка усмішка. Мені здалося, що в той момент він зрозумів: ми знову знайшли один одного, і тепер цей дощ за вікном був не тільки відгомоном минулого, а новим початком — тим, що тепер об’єднав нас у теперішньому.

— На добраніч, Адаме, — я неохоче піднялась з дивану, бажаючи швидко сховатись у своїй кімнаті зі своїми почуттями та хвилюванням. Але…

— Ні, — твердо сказав Адам спіймавши мою руку. Попри свій різкий рух, його дотик був надзвичайно ніжним та лагідним.

Я здивовано глянула на чоловіка, поки він продовжував дивитися на мене, як раніше.. Як робив це завжди. Так тепло, так закохано.. так по-справжньому..

— Ти не втечеш більше від мене, — впевнено промовив він, притягуючи мене до себе.