Читати книгу - "Смерть у кредит"

у похвальному тоні… та результату було катма… Звичайно, він охоче утримував мене й надавав житло у своїй квартирі на вулиці Конвенту, але зрештою він був небагатий… це не могло тривати вічно! Бути тягарем для нього було неправильно… Окрім того, я створював незручності в його квартирі… помешкання було не надто просторе… Я прикидався, що сплю, щораз, як він приводив додому якусь чергову мальвіну… й ступав навшпиньки… хай там як, але я йому заважав.

До того ж від природи він був надзвичайно сором'язливим. А ще, ніхто б і не повірив, але він досить часто бував збентеженим. Так і з Куртіалем, після багатьох місяців знайомства він ще не почувався з ним невимушено. Він щиро захоплювався ним і не наважувався ні про що просити… Дядько Едуар не одразу зважився розповісти йому мою історію… і водночас йому аж пекло… Він почувався відповідальним за те, що я опинився на бобах… без жодного заняття…

Зрештою він таки наважився… Ніби жартома, між іншим. Він мимохідь поцікавився… Чи йому часом не потрібна в його бюро винахідників або в його аеростанції секретар-початківець?.. Дядько Едуар не мав ілюзій щодо моїх здібностей. Він добре усвідомлював, що на сидячій роботі я почувався б зовсім кепсько. Він на все дивився реально. Найкраще мені пасувала робота «на вулиці», що вимагає певної кмітливости, дотепности й спритности. У Куртіаля з його купою проблематичних справ я мав шанс прилаштуватися… Так він уважав.

Куртіаль фарбував собі волосся й вуса в ебеново-чорний колір, а борідку залишав сивою… Все це стирчало «по-котячому», брови були здиблені, кошлаті, агресивні, як у диявола, особливо ліва. У глибині очниць світилися крихітні зіниці маленьких, завжди неспокійних очок, які щораз завмирали, коли він вигадував чергову хитрість. Сміючись, він сильно тряс животом, різко бив себе по стегнах, потім на хвильку застигав у роздумах… ніби в захопленні від власної витівки…

Саме Куртіаль де Перейр отримав другий у Франції дозвіл на перегоновий автомобіль. Його диплом, облямований золотою рамкою, і фото молодика за кермом монстра з втулками висіло у нас над бюро. Це захоплення закінчилося трагічно… Він часто мені про це розповідав: «Мені пощастило, — вважав він, — послухай! Ми прибули в Буа ле Дюк… чудове прогорання пального!.. Мені не хотілося зменшувати швидкости… І тут я помітив учительку, що дерлася на насип… Вона розмахувала парасолькою… Намагалася привернути мою увагу… Вона прочитала всі мої твори. Я не хотів бути нечемним… І пригальмував біля школи… Тут мене оточили та засипали компліментами!.. Я втамував спрагу… І збирався знову зупинитися лише в Шартрі, до якого було ще вісімнадцять кілометрів… Там був останній контрольний пункт… Я запросив дівчину… Сказав їй: «Сідайте, панночко… сідайте поруч зі мною! Займайте місце!» Вона завагалася, ця лялечка, трохи кокетуючи… Я наполягав… Вона таки сіла… Ми рушили… Із самого ранку на кожному контролі, особливо в Бретані, був один лише сидр… Машина сильно вібрувала, але чудово йшла… Я не наважувався зменшити швидкість… І в той же час мені було несила терпіти!.. Нарешті я не витримав!.. І пригальмував… Помітивши кущ, я зупинив машину і вистрибнув. Я залишив кралю в авто! Й гукнув їй здалеку: «Зачекайте мене! Я повернуся за секунду!..» Щойно я розстебнув ширінку, як відчув, що мене, розумієш! щось убило! Мене підхопило! Й пошпурило, як соломинку… віднесло ураганом! Бах! Неймовірно! Нечуваний вибух!.. Усі дерева, вся трава навколо були зірвані, скошені, здуті вихором! Повітря спалахнуло! Я опинився в глибині кратера майже без тями… Обмацав себе!.. Зібрався на силі!.. Видерся на дорогу!.. Все зникло! Машина? Вакуум, мій друже! Вакуум! Машини не було! Випарувалася!.. Разбита блискавкою! Справді! Колеса, шасі… були обпалені, як гілля дуба чи смолистої сосни… Весь кузов… Ти не повіриш! Я поплентався по околицях від купини до купини! всюди порпався! нишпорив! Кілька уламків тут, там!.. кілька гілочок… Шматочок віяла, пряжка від пояса! Одна із затичок резервуара… Шпильки для волосся! Це все! Один зуб, належність якого так і залишилася нез'ясованою!.. Офіційне розслідування нічого не дало!.. нічого не прояснило!.. чого й слід було чекати… Причини цього ґрандіозного вибуху назавжди залишилися в таємниці… Через два тижні за п'ятсот метрів від того місця, в ставку, після тривалого зондування виявили ступню цієї дівчини, наполовину обгризену щурами.

Зі свого боку, я, особливо не вдаючись у подробиці, з усіх численних гіпотез, які пояснюють причину займання, що призвело до жахливого вибуху, міг сприйняти всерйоз лише одну… Непомітний зсув однієї з плавких деталей… Легко здогадатися! Як від трясанини та послідовних ривків тонкий металевий стержень, фарбований суриком, почав тремтіти, і на якусь секунду! десяту частку секунди!.. потрапив під цівку пального… В одну мить усе злетіло в повітря!.. Чудова гримуча суміш! Справжня граната… От така, мій любий друже, була тоді ненадійність системи. Через багато років після катастрофи я повернувся на це місце… Там досі пахне горілим!.. Проте на тій критичній стадії автомобільної справи траплялося безліч подібних фантастичних вибухів майже такої ж потужности! Перетворення на пил! Повне розсіювання! Колосальна вибухова хвиля!.. Їх можна порівняти лише з раптовим вибухом рідкого повітря… Ба більше!.. Я маю щодо цього свою думку!.. Насправді, це банально! Абсолютно зрозуміло… Від початку до кінця!.. Жодних сумнівів! Жодної загадки! Розгадка криється в причинах самої трагедії!.. В цьому не хочуть зізнатися! Сьогодні це вже не має особливого значення! Таких деталей більше не використовують! Давним-давно! І чудово! Перед нами стоять інші проблеми… В тисячу разів актуальніші! Як усе це далеко, мій друже! Ніхто більше не працює із суриком!..

Куртіаль ніколи не носив целулоїдного комірця… У нього був свій метод робити тривкими, незабрудненими та непромокальними фальшиві комірці зі звичайного полотна… За допомогою якогось особливого лаку, який наносився двома чи трьома шарами… Він тримався щонайменше… шість місяців… захищаючи від брудних пальців, пилу і випарів. Це був чудовий продукт на основі чистої целюлози. Фальшивий комірець не зношувався два роки. Виключно заради кокетства він фарбував його щомісяця! Це надавало йому відтінок, навіть блиск перлів та старовинної слонової кістки. Але, на противагу тому, що було написано в інструкції, на цьому комірці було чітко видно всі відбитки пальців… Вони утворювали великі плями, які накладалися одна на одну! Цей винахід ще не був досконалим. Час від часу він сам зізнавався в цьому. Назви для цього дива ще не існувало. Він залишав за собою право придумати її свого часу.

Щодо зросту, то Куртіаль де Перейр зайвини далебі не мав! Йому не можна було втрачати жодного дюйма…