Читати книгу - "Таврований"

Партизанська юність Радика не знала школи. Замість підручників і зошитів він не розлучався з автоматом. Ходив на завдання. Разом з усіма крокував у рейдах. На гімнастерці сина комісара красувався орден Червоної Зірки.

Його розвідник отримав не просто так. За конкретне завдання. Підірваний міст.

Радик сильно змахував на батька. Напевно, в юності точно таким був Семен Васильович. Смаглявий, з ямкою на підборідді, з чорним, як смола, волоссям.

Семен Васильович встав з-за столу. Підняв стопку:

— Вітаю тебе з повноліттям! Війна не дала тобі закінчити школу. Але сувору школу життя ти пройшов разом з усіма нами, жодного разу не сплюндрувавши честь партизана. Я гордий за тебе.

Батько і син міцно обнялися.

Костянтин Васильович теж проголосив тост.

Семен Васильович третій тост запропонував випити за дружину і маму.

— У далекій Москві вони тепер згадують тебе, разом з Юрком бажають нам здоров’я і благополуччя. За нашу маму!

Радик сіяв від щастя. Був він, як і всі юні партизани. За ним водилися грішки. Уже випивав зі старшими. Батько його строго наставляв, вимагав, як з усіх бійців. Не давав спуску. Незважаючи на строгості, Радик любив свого батька і пишався ним, тому, що він був до всіх справедливим.

Він відразу ж хотів сказати батькові, але все не наважувався. Коли між братами зав’язалася жвава розмова, спогади про минулі роки, сказав:

— Пап, я Ліду Соловйову запрошу. Можна?

Батько знав про дружбу сина з молоденькою медсестрою.

Нічого проти дружби з нею Радика не мав. Він тільки боявся, що син її може кинути, обдурити. Хоча Руднєві не такі.

Спитав при Кості, прямо подивившись синові в очі:

— Ти з нею серйозно?

— Так! — Не відвів погляду син.

— Тоді приводь! — Сказав батько.

Радісний Радій вискочив з-за столу.

— Всі в з’єднанні ним захоплюються, — говорив Костянтин Васильович. — Простий, товариський, шанобливий, сміливий, кмітливий. Ображається, якщо йому нагадують, що він син комісара.

— Так і має бути, — відповів Семен Васильович. — Я йому часто наганяю даю. Але він не ображається. Розуміє мене. Дисципліна для всіх одна.

Костя поблискував скельцями окулярів, курив самокрутку.

— Тільки от чи не рано йому в партію. Уже заяву подав.

— Не рано, Костя. Я теж в цей час вступив в партію. Син пішов в батька.

— Ризикований він хлопець, — сказав Костя. — Скільки разів ходив в Путивль на розвідку.

— Вся молодь така. Тільки дай порвати. Боюся за них, лаю. А в душі радість і гордість. Адже і я свого часу був таким же ризикованим.

— Відговорював Радика йти на завдання. Пропонував себе замість нього. Ні. Ні в яку. Разом з досвідченим мінером Григорієм Михайловичем Юхновцем поповзли по снігу в степу до залізничного насипу. Підірвали потяг з боєприпасами. Влаштували феєрверк фашистам! Грім вибухів за кілька кілометрів було чути.

— Син із Юхновцем дуже важливе завдання виконали. Хоча ризиковане. Йшли по снігу в степу. В будь-який час їх могли помітити.

— Недарма Радика орденом Червоної Зірки нагородили.

Семен Васильович загорівся спогадами.

— Коли мене ранили. В Веселому. Тебе ще не було в загоні. Син разом з друзями замаскувався на горищі сараю. Він входив в комсомольський розрахунок. Постаралися хлопці. Багато ворогів поклали. Пізніше я дізнався, що коли друга поранили, його місце зайняв син. Не випускав з рук гашетку кулемета, поки вороги не кинулися навтьоки.

— Як там дружина і Юрик? — Перевів на іншу тему розмову Костя.

— Обживаються у столиці. Ньома дуже стривожена. Поранені, яких відправляють до Москви, розповіли їй про наш скандал з Сиромолотним.

— Гидкий тип. Закликав тебе знищити. І як ні в чому не бувало.

— Багато мені нервів попсував.

— Усі мої знайомі про цього представника говорили тільки одне: його треба прибрати, — сказав Костя.

— Я не міг допустити, щоб просто так прибрали. Для цього є органи.

— Тобі не треба було нічого робити. Тільки не втручатися в ситуацію. Настільки люди люблять тебе, настільки вони ненавидять Івана. А ти його захищав. Клопотав про нагороди, просив Строкача добре до нього ставитися.

— Не хотів виносити сміття з хати. Знаєш. Отець Никодим врятував мене. Я повинен стояти вище їх…

— Даремно. Він дурний і скандальний. Якщо тут хотів тебе прибрати, то в Москві й поготів не зупиниться.

Семен Васильович довго сидів мовчки. Потім сказав:

— Хто я є насправді, знають усі. А покидькам закони не писані. Мені доведеться з ними воювати, якщо доживу до закінчення війни.

Відчинилися двері. В кімнату зайшли Радик і зовсім юна дівчина з круглим білим обличчям. Вона була в армійській формі: у чоботях, зеленій спідниці і гімнастерці. На голові, з коротко підстриженим волоссям, — пілотка.

Семен Васильович запросив Ліду за стіл. Вона вся розчервонілася. Але впевнено сіла поруч з Костею. Радик зайняв місце за нею.

Радик приніс з собою гітару.

Попросили дівчину заспівати. Вона взяла кілька акордів. Заспівала: