Читати книгу - "Пірат"

— Я не можу цього зробити.

— А чому? Ти зробиш йому добру послугу. Наші родини дружать уже багато років, і батько може попасти в незручне становище.

— У мене не та посада. Я не маю таких повноважень.

— Тоді зроби це заради мене. А якщо батько дізнається, ти можеш сказати йому, що зробити це попросила тебе я. Я тільки намагаюсь запобігти сварці між родинами.

— Вибачай,— сказав він твердо.

Раптом вона розлютилася. Вона підвелася з ліжка і стала над ним.

— Ти поводишся зі мною так, ніби я дурненьке дівча! — вибухнула вона. — Як трахати, так зі мною все гаразд, а коли справа стосується чогось іншого, то про це забуваємо!

— Гей, не поспішай,— сказав він примирливим тоном. — Я нічого подібного і в гадці не маю. Я ставлюся до твоєї думки з великою пошаною. Я не маю сумніву, що ти маєш рацію, хоч ти просиш мене зробити таке, на що я не маю повноважень. Та я спробую щось уладнати. Завтра я розкажу твоєму батькові те, що розповіла ти, і я впевнений, він дозволить поставки.

— Мені не треба твого заступництва! — різко кинула вона. — Я не хочу, щоб ти говорив йому що-небудь, ти це розумієш? Нічого, взагалі!

— Тоді я не скажу, якщо ти цього не хочеш.

— Це те, чого я не хочу. Якщо в мене буде, що йому сказати, я скажу йому сама!

— Гаразд, гаразд,— сказав він.

Вона підхопила зі стільця халат і попрямувала до дверей, потім повернулася до нього лицем.

— Ви всі боїтеся мого батька, а я — ні. І настане день, коли ви всі дізнаєтесь про це!

Він ще довго сидів у ліжку, курячи сигарету за сигаретою. Певно, це щось більше, аніж збіг. Навіть якщо сім'ї Ріада та Мафрада справді приятелювали, її тривога за даних обставин викликала підозру.

Він розмірковував, чи доводити це до відома Бейдра, чи ні, та зрештою вирішив, що не слід. Це тільки виявить їхній зв'язок, і йому доведеться піти з роботи. Хоч Бейдр і терпимо ставиться до всяких прогріхів, але в цьому випадку він — батько.

Може, до ранку вона і вгомониться. А тим часом він вирішив зробити одну річ.

Незважаючи на пізню годину він узяв слухавку приватного телефону, що стояв на тумбочці, і натиснув на кнопку протипідслуховуючого пристрою, щоб при паралельному включенні в будинку ніхто не міг його підслухати. Він набрав номер приватного детектива, послугами якого компанія користувалася вже не раз.

Поговоривши з ним, він поклав слухавку і відчув полегшення. Відтепер, хоч коли б Лейла вийшла з будинку, вона буде під наглядом. До кінця тижня він матиме повне уявлення про те, з ким вона бачиться, а також про кожного її приятеля в Женеві. Можливо, коли всі відомості складуться докупи, він зможе збагнути, чим вона керується.

До контори Керрідж прийшов ще до восьмої ранку. Він знав, що о цій порі там ще не буде нікого і він застане Бейдра за сніданком. Час уже телефонувати до Бейдра. Він, мабуть, уже підключив шифратора. Керрідж набрав номер.

— Дік? — озвався Бейдр.

— Так.

— Натисни на вимикач.

Він почув, як на лінії задзижчало, і натиснув на кнопку шифратора. Дзижчання відразу ж припинилося.

— Тепер гаразд?

— Відмінно,— сказав Бейдр. — Що там таке?

— «Арабляльки»,— він говорив стисло. — Вони — вивіска. Боюсь, що ми возили для них наркотики. — Він стисло розповів, про що зміг довідатися.

Якусь мить Бейдр мовчав.

— Як ми в це встряли? — спитав він. — Чи про все було домовлено в Бейруті?

— Ні, в Парижі. Мене проінформували, що умову підписав сам Юсеф.

— Я цього й боявся. Я чув, що він зустрічався з Алі Ясфіром. Та я не думав, що Юсеф зважиться піти на таке самотужки. Мабуть, його спонукали до цього великі гроші.

Керрідж здивувався.

— Ви знали про контакти між ними?

— Так, але я думав, що Юсеф прагне тільки підгримувати зв'язки з цими людьми. Очевидно, що я помилявся. На його ліві справи я дивився крізь пальці. То були більш-менш звичні справи. Але це вже щось інше.

— Що ми з цим будемо робити?

— Небагато ми можемо зробити. Розкрити цю махінацію публічно ми не можемо, бо це може стати для нас скринькою Пандори. Одне слово — і ми втратимо комісійні привілеї митниці США, а також пільги перевозок.

Нам доведеться залагоджувати цю справу самим, без публічності. Треба визначити, як глибоко ми вскочили в цю халепу.

— Ви прибудете сюди, щоб зустріти його? — спитав Дік.

— Ні. У Женеві забагато допитливих спостерігачів. Краще запросити його до мене в Гштад.

— Гаразд. Бажаєте, щоб я приїхав теж?

— Гадаю, що вам краще лишатися на місці. Що менше людей біля нього, то краще.

Дік згадав і ще про одну річ.

— До мене дійшли чутки, що Мафрад і Ріад — дуже близькі приятелі. Гадаєте, що ваш колишній тесть може бути якось з ними пов'язаний?

— Неможливо! — реакція Бейдра