Читати книгу - "Четверо в яхті"

— Досить, тримай! — вона схилилась, гарячково почала кріпити, потім скочила до керма.

Саме вчасно, бо мілина вже була біля правого борту. Коли Люцина схопила кермо і натягнула парус, яхту знову перехилило так, що вода ринула всередину. Дівчина відпустила парус. Тепер яхта йшла вперед, прямо на середину озера.

Коли шум хвиль і фонтани піни лишилися позаду,

Людина витерла обличчя, зітхнула. Хлопці подивилися на неї, посміхнулися.

— Воду виливати! — крикнула дівчина знову.

Буря шаленіла. Над озером мчали кошлаті, розпатлані хмари. Незабаром стало так холодно, що хлопці почали клацати зубами. Люцина помітила це, наказала лізти в кабіну. Але вони швидко повернулися, закутані в якісь старі мішки.

Незабаром почалася холодна злива. Хлопці промокли, як кури, але не хотіли ховатись у кабіні, щоб не залишати рульового.

Наперекір вітру яхта під невеличким парусом просувалася від хвилі до хвилі, непомітно наближаючись до берега.

Смеркалося, коли, перемігши ще три навальні, але короткі зливи, вони вибрались, нарешті, з відкритого озера і увійшли в очерет. Галсувати тут було неможливо. Завзято веслуючи, вони, нарешті, причалили.

Закутані в мішки, хлопці вилізли на берег. Вигляд у них був жалюгідний. У Войтека запаморочилося в голові саме тоді, коли він відчув під ногами твердий грунт. Сердита Люцина вилізла остання.

— Ну, тепер ви зрозуміли, чим пахне буря? — вигукнула вона по дорозі в палац.

— Ну, ви нам показали клас! — здивовано сказав Здісь.

— І все це марно! — кинув Войтек.

— Як це марно? — відповів Здісь. — Ми ж переконалися, що Андрійко врятувався! Хоча б заради цього варто було…

Куцик ішов останнім. У нього паморочилося в голові, під очима лягли зелені тіні. Хлопця безперервно нудило.

В палаці вже засвітили лампу. Сикуси і Бальбінський навіть підвелися, коли Люцина відчинила двері. Раптовий порив вітру влетів у їдальню, і полум'я лампи вигнулося, закоптіло чорною хмаркою.

— Ну? — гукнула прекрасна Неллі. — Де малий?

Бальбінський підскочив до дверей, а потім опам'ятався і зупинився. Хвилину тривала ніякова мовчанка.

— Бачили його люди, — обізвалась, нарешті, Люцина. — Здається, з ним усе гаразд.

— Ну, слава богу! — вигукнула красуня з кінським обличчям. — Ходімо, ходімо пити чай.

Промоклі, змерзлі, всі кинулися на кухню. Яким чудовим здавався вогонь у плиті! Вони зігрілися, переодяглися і зібралися знову в їдальні. Настрій у всіх поліпшився. Навіть Куцик почав оживати, втрачаючи чудовий зелений колір обличчя.

За чаєм, звичайно, розмовляли і вихвалялися. Куцик почав розповідати чудеса про свої подвиги в плаванні. Можна було подумати, що, по-перше, він сам скочив у воду, щоб потренуватися, по-друге, що він сам наздогнав «Аталанту», а не вона, завдяки відчайдушним маневрам Люцини, підібрала його.

Тоді й інші двоє почали хвалитися: Здісь — тим, що він перший побачив утопленика, а Войтек — що попередив про мілину і вилаяв тих типів.

— Яких типів? — спитав Сикус.

— Було там два з яхтою. Один сивий, лисий, пузатий, а другий високий, з волоссям, як у папуаса.

— Ну, ну? — зацікавилася прекрасна Неллі. — Де вони?

— Сіли на мілину біля того берега, — він махнув рукою перед собою.

— Ну й що?

— А, дурниці, — вставила Люцина. — Вони сказали нам про Андрійка.

— Вони бачили його?

— Бачили. За ним ішла яхта цих наших піратів.

— Он як! — вигукнув Бальбінський. — Цікаво!

— Що саме?

— Нічого, нічого, дурниці. — Бальбінський розгубився, витягнув цигарку.

Його розгубленість була така помітна, що розмова обірвалась і всі глянули на етнографа.

— Нічого, дурниці, — повторив він. — Просто Андрійко дуже не любив цього… ну, цього з червоною хусткою.

— Справді? — здивувалася красуня з кінським обличчям. — Не розумію. Такий милий, гарний юнак, його подруга, справді, якесь опудало.

— Любив чи не любив, але якщо вони йшли за ним, то на випадок чого мусили його врятувати. Так же? — Людина подивилася на Бальбінського.

Той нічого не відповів, затягнувся цигаркою.

— Звичайно, звичайно! — вигукнув раптом Сикус.

— Авжеж! — додав Бальбінський. Він помовчав хвилину і спитав: — А ті двоє як пізнали Андрійка? Вони розмовляли з ним?

— Ні! Бачили його на вашій байдарці.

— А чому ви думаєте, що то моя байдарка?

— Дуже просто! — не витримав Здісь. — Оранжовий парус.

— Он як! — Бальбінський підвівся.

Здісь і Люцина теж схопилися.

— Що трапилося? — спитав Куцик.

— Трапилося те, що це був не Андрійко!

— Чому ви так думаєте?

— Тому, що я зняв парус. Він у мене в кімнаті. Я боявся Андрійкові давати. Хлопець ще не має достатнього вміння, міг би перевернутись.

— Не може бути! — крикнула Люцина.

Бальбінський мовчки вийшов з кімнати. За хвилину вернувся, несучи в руці згорнутий червоно-оранжовий парус.

— Так і є! — прошепотів Здісь. — Ці типи навіть казали, що там був не хлопець, а дорослий. Тільки ми не повірили.

Люцина повернула бліде обличчя до хлопців.

— Ходімо… — промовила глухо.

— Куди? — спитав Бальбінський. — Буря триває вже кілька годин. Якщо він встиг причалити, то тепер добирається до нас. На яхті ви його не зустрінете. А якщо ні…

Всі мовчали. За вікнами вітер шарпав старі дерева.

— Подивіться самі, — сказав Бальбінський.

Він ступив крок, відчинив двері. Вітер ввірвався в кімнату, і сажа чорною хмарою бухнула з лампи.

— Зачиніть, зачиніть! — заверещала красуня з кінським обличчям.

Усі вийшли на ґанок. Дощу не було, але вітер ще подужчав. Стало значно холодніше, за кілька секунд руки вкрилися гусячою шкірою.