Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

Представники відповідачів з Ощадбанку переконували суд, що «Альфа» незаконно добився виграшу в господарському суді, де відповідачем був Ощадний банк, оскільки (зі слів представників відповідачів) суддя Семенюк допустила порушення господарського судочинства. Проте, суд переконався, що це лише слова, які не мають за собою ніяких підстав. Адже відносно судді Семенюк дисциплінарного провадження не було застосовано, скарги Банк на дії судді офіційно не заявляв, більше того, — законність рішення по справі перевірено в порядку ст. 92 АПК України і підстав для його скасування не знайдено.

Проте, чомусь в публікації не згадується суддя Семенюк, а незаконно обвинувачується позивач по справі Іванов І. І. у використанні судової системи в протизаконних інтересах, так І не зрозуміло яким же чином чи яким методом Іванов І. І. судову систему використав і в яких саме протизаконних інтересах він її використав. Дане обвинувачення можна цілком розцінити як відвертий наклеп.

Представники відповідача переконують суд, що з моменту підписання позовної заяви АТ «Альфа» до господарського суду м. Києва про стягнення з Ощадбанку пені у розмірі 3 млн грн. Іванов І. І. вчинив протизаконні дії. Але ж це повний абсурд, адже право громадян і юридичних осіб на звернення до суду передбачено Конституцією України і кодексами України. Рішення ж по справі виносять судді від імені України і за нього позивач не несе відповідальності. Дивна позиція у відповідача: якщо суд виносить рішення на його користь, то рішення законне, а якщо не на користь Ощадбанку, то таке рішення незаконне і той, хто судиться з Ощадбанком — використовує судову систему в протизаконних інтересах... Знову повне протиріччя у відповідача і вже точно не на його користь.

Про так зване зацікавлення компетентними органами, про яке впевнено заявив Ощадний банк через журнал «Обрій», відповідачі також не довели, що дана заява має під собою певне підґрунтя. Можливо, що на підставі скарги Ощадбанку певна посадова особа прокуратури, виконала свої звичайні посадові обов’язки і здійснила запит по справі, оскільки вона зобов’язана прийняту заяву чи скаргу перевірити і дати відповідь заявнику або вжити заходів впливу чи методів реагування у випадку, якщо в скарзі чи заяві мають місце чиїсь протиправні дії. До речі, суду так і не надано відповідачем доказів про те, що саме Ощадбанк подавав скаргу до Генеральної прокуратури на керівництво АТ «Альфа» і його керівника Іванова І.І. Якщо така скарга й була, то, мабуть, заявник (Банк) керувався з тих міркувань, що в наш час прокуратурі тільки дай сигнал, а вже розпочавши перевірку, в спільного підприємства з іноземними інвестиціями знайдуться порушення законодавства, за які слід притягнути до відповідальності. І вже так треба бути переконаним у своїй ідеї, тцо швиденько, видавши бажане за дійсне, здійснили своє власне Ощадбанківське судочинство на «Лобному місці» свого журналу, оголосивши злочинцем І.І. Іванова, який нібито використав судову владу в протизаконних інтересах.

Але... не так сталося, як бажалося. Широкий розголос недійсної інформації, яку «розсурмив» Ощадний банк через свій журнал дійсно наробив проблем, завдав глибокої душевної рани та значної моральної шкоди Іванову І.І. Недаремно ж відомі письменники силу слова називають сильнішою від сили меча. І цю силу може відчути сповна лише той, по кому цим словесним мечем пройдуться незаслужено.

Але це негативний для Іванова І.І, результат публікації, чого не можна сказати про результат скарги Ощадбанку до Генеральної прокуратури, яка не стала підставою для неприємностей для Іванова особисто чи діяльності його фірми, оскільки І.І. Іванов в своїй роботі завжди керується в першу чергу Законом та власного совістю. Адже не послідувало будь-яких перевірок, не було порушено кримінальних справ, не було застосовано арештів на майно, виїмки документів, затримань, арештів, не було накладено адміністративних стягнень і т. ін. Тобто, ніяких «зацікавлень компетентними органами» в дійсності не було. Отже, ще один доказ того, що поширена інформація не відповідає дійсності.

Крім того, прошу суд звернути увагу не лише на зміст оспорюваної публікації, а й на художнє оформлення та на використані вразливі прийоми журналістики, які привертають увагу і несуть потрійне негативне навантаження для осмислення читача. Це і виділення шрифту на словах негативного характеру; це і «щедре» виділення окремої сторінки для двох абзаців тексту; це і потвора в масці зліва від тексту; і назва сторінки «Лобне місце», а «лобним місцем» називалося на Русі місце страти злочинців, яке видне з усіх сторін; це і використання в кінці публікації вердикту: «Не копай яму сусіду», яке само по собі означає рішення присяжних засідателей, тобто Ощадний банк та редакція журналу взяли на себе повноваження суду, винесли вердикт і таким чином оголосили на лобному місці, що і Іванов, І його фірма підлягають страті як злочинці, оскільки (згідно слів публікації) використовують судову систему в протизаконних інтересах.

І після всього цього відповідачі через своїх представників ще можуть стверджувати, що оспорювана публікація нібито відповідає дійсності та не могла нанести моральної шкоди Іванову! Таку позицію відповідачів можна лише розцінити як звичайне намагання ухилитися від відповідальності.

Більше того, в діях Банку і редакції вбачається умисел на настання негативних для Іванова І.І, наслідків, які полягають в опороченні його честі та гідності. Умисел пояснюється не лише самим фактом друкування недійсної інформації, а ще й тим, що довгий час відповідачі ігнорували суд і не з'являлися на засідання. Крім того, на вимогу позивачів спростувати інформацію — ніякої реакції не послідувало, хоча за рік редакція разом зі своїм засновником Ощадним банком могла спростувати інформацію, але не зробила цього умисно.

Представник відповідача — редакції журналу «Обрій» Сергій Медведчук, в одному з судових засідань заявив, що, мовляв, вимогу Іванова та АТ «Альфа» редакція задовольнила і спростувала відомості в наступному ж номері журналу після виходу оспорюваної публікації. Очевидно, пан Медведчук не розрізняє такі зовсім не схожі за формою та змістом поняття як спростування неправдивих відомостей друкованого органу і звичайний коментар юриста Ощадбанку, хоч він і є