Читати книгу - "Перстень Борджія, Володимир Нефф"

Почувши ці слова, вчений історик Гамді, квилячи зі страху, кинувся навтьоки, а разом з ним підхопився на свої жилаві, криві ніжки великий візир, побігли й ті чауші, що через свою необізнаність були в нужденному вбранні. Але далеко вони не втекли, бо головним входом до зали засідань вдерся гурт яничарів, озброєних, як за давніх добрих часів, традиційними палицями, з мужнім капітаном на чолі, який свого часу (ми це добре запам’ятали) отримав від Петра Куканя із Кукані такого удару по носі, що захлинувся власною кров’ю. Втікачів, які й не стямилися, почали гамселити палицями, тоді зігнали до тісного гурту й витягли на Подвір’я Блаженного Споглядання, де всіх, а в першу чергу Гамді–історика, настромили на палі, де вони вмирали поволі, проклинаючи Аллаха, людей і цілий світ.

А страхіття, що розпочалося в сералі, захопило, мов ядучий дим, все місто. Капітан яничарів, нашвидку підвищений на генерала, зайняв палац, у якому з давніх часів була резиденція його попередників і який генерал Ібрагім–ага, себто Франта Ажзавтрадодому, віддав державі, щоб Петр міг влаштувати в ньому військову академію. Новий генерал власноручно порубав інструкторів сучасної стратегії, генералів фон Готтенрота й фон Шауера, і наказав вирізати їхніх учнів, що жили в палаці, турецьких офіцерів і молодших офіцерів, бо вони безумовно були заражені злочинними, ворожими Магометовій вірі науками обох німецьких чужинців. Сам генерал, як випадало й належало, оселився в палаці, де ще пахло свіжою кров’ю, оточивши себе рабинями й рабами, яких наказав приволокти з грецьких, єврейських та інших невірних кварталів міста.

Скромний будиночок над Босфором, у якому жив Франта Ажзавтрадодому, пограбували й спалили, а чоту яничарів, що залишились вірними йому, вирізали. Пограбували і спалили будиночок ученого історика Гамді, обернувши на попіл його книги й рукописи, що містили славні висловлювання і дії вбитого султана. Це сталося відразу ж після того, як його прекрасна дочка Лейла, темноока й темноволоса, наклала на себе руки, прохромивши собі серце вишуканим малайським кинджалом за мить до того, як вояки, озвірілі і хтиві, виламали двері її кімнатки, сповненої веселих барв.

Вирізали й побожних прочан, які, нічого не знаючи про ті лиховісні зміни, прийшли тим часом у Стамбул, щоб віддати в скарбницю свої гроші й коштовності.

Замордували й скинули в каналізацію Бегідже–ікбалу, третю султанову дружину, винну в народженні сина; а сам син спокутував гріх свого існування, загинувши під ногами вояків. "Оргія нищення, плюндрування і вбивств розтяглася до самого ранку, коли води Босфора й Золотого Рогу почервоніли від крові, а небо стало блакитним і чистим, бо шуліки, налякані полум’ям пожеж (востаннє таке було під час бурхливого святкування присвоєння Петрові титулу Знання Його Величності), розлетілися.

Ібрагім–ага, recte[44] Франта Ажзавтрадодому, додамо тут для повноти всієї картини, діставшись до Ізміру й побачивши, що туди його вислали даремно, бо ніякого бунту, тим більше бунту мандрівних дервішів, там немає, вчасно зорієнтувався, куди тягне вітер, і зник у невідомому напрямку.

Через день, коли в Стамбулі знову запанували лад і спокій, представники тимчасового уряду принца Мустафи здійснили візит, про який було домовлено заздалегідь, до посла французького короля пана д’Анкетіля. Вже за годину до початку візиту на круглій площі перед палацом посольства зібралися зі своїми оркестрами добірні чоти яничарів, спагіїв і бостанджіїв, озброєні задля такої нагоди старанно відполірованими палицями. Оркестри, змінюючись, вигравали жваві й веселі мелодії, військові сурмачі й барабанщики допомагали їм у цьому в міру своїх обмежених музичних здібностей, отож ґвалт, зчинений ними, був такий неймовірний, що навіть деренчали вікна палацу. Спагії на своїх конях трималися позаду, декоративно оздоблюючи протилежний бік площі. Ряди яничарів і бостанджіїв дотримувались дистанції, утворивши між собою вузьку вуличку, навсю довжину якої розгорнули червоний візерунчастий ана–толійський килим.

На цей килим у призначений час ступив під гуркіт бубонів новий генерал яничарів і наступник Франти Ажзавтрадодому Юсуф–ага, за ним канцлер скарбниці паша Абедін, ліворуч від нього шейх Решад, весь у білому, і врешті маленький, зім’ятий муфтій. Панове пройшли по анатолійському килиму жвавими кроками і вступили під браму палацу, яку перед ними відчинили двоє слуг посла у розкішних лівреях; сам посол, пан д’Анкетіль, чекав на них, стоячи посеред салону для офіційних прийомів.

Слово взяв паша Абедін, оскільки він єдиний з–посеред сановників знав французьку мову. Його промова звучала так:

— Ваша вельможність, як представники тимчасового уряду його світлості принца Мустафи ми маємо честь висловити щиру вдячність за слова співучасті, якими ваша вельможність зустріла звістку про несподівану загибель його величності Ахмеда Першого. Водночас дозвольте висловити урядові її величності французької королеви нашу щиру вдячність за те, що влада її величності королеви–ре–гентки та її виконавчі органи своїм енергійним втручанням знешкодили затятого ворога Турецької імперії, якого знає ваша вельможність під ім’ям П’єр Кюкан де Кюкан, і уможливили відновлення старих і бажаних порядків в цій країні.

Це була, як кожен мусить визнати, чудова промова, але пан д’Анкетіль, що було видно з його обличчя, сприйняв її без особливого естетичного задоволення.

— Дякую, панове, — сказав просто посол. Далі трохи поміркував і додав: — Але щоб було зрозуміло: владі коро–леви–регентки я не можу передати вашу заяву, бо королева–регентка вже зникла в безодні історії, це, звісно, не означає, ніби її настромили на палю; не знаю, що з нею сталося, але певне те, що вона вже не регентка, володарем є її син Людовік XIII. І по–друге: вашого П’єра Кюкана де Кюкан зовсім не знешкодили, він живе і зараз безумовно повертається до Стамбула. Щодо цього…

І старий дипломат, урвавши фразу, витягнув з кишені листа, якого йому вручив другий кур’єр отця Жозефа, різким жестом передав його паші Абедінові, цілком неофіційно обернувся і вийшов з кімнати, хряснувши за собою дверима.

І тільки–но хряснули двері, генерал Юсуф–ага, маленький муфтій і шейх Решад увесь у білому, передчуваючи щось лиховісне, оточили пашу Абедіна, який ледь розтуленими губами читав листа, в якому отець Жозеф вимагав від пана д’Анкетіля ввічливо спростувати повідомлення