BooksUkraine.com » Класика » Мартін Іден, Джек Лондон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мартін Іден" автора Джек Лондон. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 118
Перейти на сторінку:
class="p2" style="">Видіння розтануло, і перед очима Мартіна знову постав увесь безлад його нужденної оселі. Даремно намагався він перенестися ще раз на Таїті. Він знав, що там, серед дерев, лунають співи і в місячному сяйві танцюють дівчата, але побачити їх не міг. Бачив лише завалений паперами стіл, порожнє місце, де раніше стояла машинка, і давно не мите вікно. Він застогнав, заплющив очі й поринув у важкий сон.

 

РОЗДІЛ XLI

 

 

Усю ніч він спав важким сном, аж поки розбудив його листоноша. Бувши стомлений і млявий, пошту Мартін переглядав без будь-якого зацікавлення. В листі від одного «піратського журналу» був чек на двадцять два долари. Півтора року домагався він виплати цього гонорару, а тепер лише відзначив байдуже його суму, та й годі. Ніякого хвилювання він не відчув. Колись кожен чек віщував йому велике майбутнє, а тепер це був тільки чек на двадцять два долари, за які можна купити чогось поїсти.

Другий чек - на десять доларів - він одержав від одного нью-йоркського тижневика за гумористичний віршик, прийнятий кілька місяців тому. Мартін спокійно обмірковував одну думку. Він не знав, що робитиме далі, та й не дуже поспішав щось робити. Але ж він мусив якось жити. Крім того, в нього багато боргів. То чи не понаклеювати йому марок на купу рукописів, що лежать під столом, та не пустити їх знов у мандри? Може, дещо буде прийняте і це дасть йому змогу якось перебитися? Він вирішив ризикнути ще раз і, розмінявши в оклендському банку свої чеки, купив марок на цілих десять доларів. Про те, щоб іти в свою задушну кімнатчину й готувати собі їсти, гидко було й думати. Уперше він махнув рукою на свої борги. Він знав, що сам міг би приготувати собі непоганий сніданок за п'ятнадцять-двадцять центів. Але замість цього пішов до кав’ярні «Форум» і замовив сніданок на два долари. Двадцять п’ять центів він дав офіціантові і за п’ятдесят купив пачку єгипетських сигарет. Відтоді, як Рут попросила його кинути курити, він ще ні разу не спокусився. Але тепер у нього не було причин у цьому собі відмовити, та й курити дуже-таки хотілося. А гроші - нащо вони? Звісно, за п’ять центів можна було б купити пачку дешевого тютюну та паперу на добрих сорок закруток, але навіщо це? Гроші вже не мали для нього ніякого значення. Хіба що за них одразу можна було щось купити. Він плив без керма і без вітрил, і ні до якого порту не прямував. Здатись на волю хвиль - найменше вимагало зусилля, а саме ж будь-який його прояв завдавав болю.

Дні минали, і щоночі Мартін спав тепер по вісім годин. Хоч, сподіваючись на дальші чеки, він харчувався в японських ресторанах, де можна було поїсти за десять центів, усе ж його виснажене тіло трохи виповніло і щоки закруглилися. Він уже не знесилював себе коротким сном чи надміром праці та науки. Він нічого не писав, а книжок і не розгортав навіть. Багато гуляв, блукав за містом серед горбів і довгі години висиджував у затишному парку. В нього не було ні друзів, ні знайомих, та він їх і не шукав. Взагалі він не відчував ні до чого охоти. Він чекав, сам не знаючи звідки, якогось зрушення в завмерлому своєму житті. А тим часом воно ледве посувалося, безцільне, марне й порожнє.

Якось він подався до Сан-Франціско завітати до «справжніх людей». Але в останню хвилину, уже перед дверима на сходи, Мартін круто повернув назад і швидко подався через розкишіле гетто. На саму думку, що йому доведеться слухати філософські суперечки, він так сахнувся, що поспішив потайки дати дьору, боячись, щоб не спіткати кого із «справжніх людей», хто б упізнав його.

Іноді він переглядав часописи й газети, щоб подивитися, як вони перетирають на зубах «Ефемериду». Поема таки наробила шелесту. Але якого! Всі читали її і всі сперечалися, поезія це чи ні. У місцевій пресі щодня з’являлися на цю тему критичні студії, жартівливі редакційні відгуки й серйозні листи читачів. Елен Делла Дельмар, проголошена під грім фанфар та барабанів найбільшою поетесою Сполучених Штатів, відмовила Брісенденові місця поряд з собою на Пегасі і засипала публіку довжелезними листами, доводячи, що він не поет.

У наступному номері «Парфенону» редакція сама себе плескала по плечі, що наробила такого шелесту, глузувала з сера Джона Веллю і по-крамарському безпардонно використовувала смерть Брісендена задля реклами. А одна газета з півмільйонним, як вона сама твердила, тиражем умістила оригінальний вірш-експромт Елен Делла Дельмар, де та висміювала Брісендена. Крім того, славна поетеса ще написала пародію на його поему.

Мартін не раз радів, що Брісенден не дожив до цієї пори. Він так ненавидів юрбу, а тут усю велич його душі було кинуто їй на поталу. Газети й журнали щодня розтинали Красу. Кожен нікчема в країні пхався до друку, аби об’явити громаді мізерію свого «я», винесеного на поверхню хвилею Брісенденової величі. Якась газета повідомляла: «Ми одержали листа від одного добродія, котрий пише, що кілька років тому він написав таку саму поему, а то навіть кращу». Якась інша газета, до жаху серйозно дорікаючи Елен Делла Дельмар за її пародію, заявляла: «Безперечно, міс Дельмар писала цю пародію в жартівливому настрої, не все враховуючи ту повагу, з якою один великий поет повинен ставитися до іншого, можливо, ще більшого. Проте чи заздрить міс Дельмар авторові «Ефемериди», чи ні, але, як і тисячі інших читачів, вона зачарована цим твором, і, можливо, настане день, коли вона спробує написати щось аналогічне».

Священики почали в своїх проповідях виступати проти «Ефемериди», а одного, котрий занадто ревно боронив багато її положень, відлучено від церкви за єресь. Велику поему використовувано для розваги публіки. Гумористи й карикатуристи вхопилися за неї з дикою радістю, а в хроніці світських тижневиків з’явилися анекдоти такого типу, як от про Чарлі Френшема, який довірчо сказав Арчі Дженінгсові, що п’ять рядків «Ефемериди» доводять людину до стану, при якому вона ладна побити каліку, а після десяти вона готова й утопитись.

Мартін не сміявся і не скреготів зубами з люті. Йому тільки було дуже сумно. Коли для нього зруйнувався весь гніт з коханням, як вінцем світу, то крах надій на публіку й пресу - то вже було пусте. Брісенден давно вже склав їм справедливу

1 ... 97 98 99 ... 118
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мартін Іден, Джек Лондон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мартін Іден, Джек Лондон"