Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Утім Алекс, відчинивши двері, не побачила нічого, крім порожніх ящиків для рослин і перевернутих горщиків на столі. Хтось усе тут поприбирав. Кейт? Колін? Ще хтось? А може, Ленс відкрив портал просто з в’язничної камери, щоб знищити потенційні докази?

На купці бруду, біля перекинутого пластикового контейнера, лежав самотній вусик якоїсь невідомої рослини. Алекс торкнулася його пальцем. Невеличка лоза розгорнулася, демонструючи захований між вигулькнулими листочками самотній білий пуп’янок. Його пелюстки з м’яким, але добре чутним «пуф» вибухнули хмаркою блискучих насінин, схожих на феєрверк, і розсипалися.

Надворі Алекс помітила жінку в джинсах і фермерській куртці, — натягнувши господарські рукавички, вона копирсалася у відрі з якоюсь мульчею.

— Привіт, — гукнула Стерн, — не підкажете, хто користується цією теплицею?

— Свєта Маєрс. Аспірантка.

Алекс не пам’ятала цього імені зі звіту про Тарину справу.

— А де я можу її знайти?

Жінка похитала головою.

— Вона поїхала кілька днів тому. Взяла відпустку до кінця семестру.

Свєта Маєрс злякалася. Можливо, вона власноруч знищила теплицю.

— А ви ніколи не бачили, чи приходила до неї парочка? Худорлява невисока білявка та кремезний хлопака, на вигляд такий, наче живе в спортзалі?

— Дівчину я часто тут бачила. Вона Свєтина чи то кузина, чи племінниця, чи щось таке.

Алекс у цьому неабияк сумнівалася.

— А хлопця бачила всього зо двічі. Чому запитуєте?

— Дякую за допомогу, — кинула Алекс і рушила до воріт.

Вона намагалася відігнати невдоволеність, спускаючись пагорбом. Дівчина сподівалася знайти в теплицях більше пов’язаного з Тарою, а не лише купки багнюки, що походили на свіжі могили.

Тернер обіцяв зустріти її біля ковзанки, і Алекс побачила його «додж», що ліниво стояв біля хідника. Усередині було божественно тепло.

— Є щось?

Алекс похитала головою.

— Хтось вичистив там усе, а студентка, з якою вони працювали, теж покинула місто. Така собі Свєта Маєрс.

— Нічого не клацає, але я подивлюся, чи зможу її знайти.

— Я перевірю списки випускників, щоб дізнатися, чи пов’язана вона з котримось із товариств, — пообіцяла Алекс. — І хочу поговорити з Ленсом Ґрессанґом.

— Знов за рибу гроші?

Дівчина вже майже забула, що вдавала, наче її цікавить розмова з Ґрессанґом.

— Хтось мусить розпитати його про інформацію, яка в нас з’явилася.

— Якщо справа не дійде до суду...

— Буде занадто пізно. Хтось нацькував на мене чудовисько. Тару вбили, а всі її рослини вкрали. Можливо, вони вже дісталися й до Свєти Маєрс. Замітають сліди.

— Навіть якщо я зможу влаштувати Ґрессанґові допит, тебе я із собою не візьму.

— Чому ні? Нам потрібно, щоб Ґрессанґ повірив, нібито ми розуміємо більше за нього. Йому знадобиться секунд тридцять, аби збагнути, що ви не відрізняєте, де ваша дупа, а де повний непотріб.

— Яка красномовна метафора!

— Я бачила вас у тому помешканні, Тернере. Ви мало не обісцялися, коли Ленс зник, пройшовши крізь стіну.

— Знаєш, Стерн, а в тобі є щось справжнє...

— Ви не можете вдосталь насолодитися моєю чарівністю чи моєю красою?

Тернер обернувся на своєму сидінні й довго на неї дивився.

— Тобі не варто завжди огризатися. Чому ти така зла?

Алекс роздратувалася, відчувши, що знітилася.

— Тому що, — пробурмотіла вона, витріщаючись на запітніле лобове скло. — Ви однаково знаєте, що я маю рацію.

— Може, і так, проте Ленса представляє адвокат. Ніхто з нас не зможе поговорити з ним без юриста.

— А ви хотіли б?

— Звичайно, хотів би. А ще хотів би стейка з кров’ю та хвилинку тиші, щоб ти не дзявкала на вухо.

— Нічим не допоможу. Але, гадаю, можу влаштувати вам допит Ґрессанґа.

— Припустімо. Але нічого з того, що ми дізнаємося, неможливо буде використати в суді, Стерн. Ленс Ґрессанґ може сказати нам, що він убив Тару дванадцять разів поспіль, а ми не будемо здатні повісити це на нього.

— Однак ми матимемо відповіді.

Тернер поклав руки в рукавичках на кермо.

— Я переконаний: коли моя мама говорила про диявола, вона мала на увазі тебе.

— Ну звісно, так легше!

— Якщо я погоджуся, що нам знадобиться?

Пристойний костюм у Тернера вже був.

— У вас є дипломат?

— Я можу позичити.

— Чудово. Тоді нам більше нічого не потрібно.

Дівчина витягнула з кишені люстерко, яким скористалася, щоб потрапити до Тариної квартири.

— Ти хочеш, щоб я зайшов до в’язниці, яку охороняють, з пудрою та гарненьким дипломатом?

— Значно гірше, Тернере. — Алекс підкинула люстерко на долоні. — Я хочу, щоб ви повірили в магію.

24

Зима

План потребував більшої вигадливості, ніж Алекс очікувала. Люстерко могло надурити вартових, але не камери у в’язниці.

Доус прийшла на допомогу зі справжньою бурею в склянці. Алекс думала, що Дарлінґтон перебільшував, коли вони йшли химерним підвалом Розенфельд-голлу, та виявилося, що у свої славні деньки члени «Святого Ельма» володіли різноманітною цікавою магією.

— Річ не просто в посудині, — пояснила наступного дня аспірантка Тернеру й Алекс, стоячи за кухонною стійкою в «Іль-Бастоне» та поставивши перед собою золотий чайничок і прикрашене коштовностями ситечко. — Річ у чаї.

Дівчина ретельно відміряла сухе листя з бляшанки з викарбуваним гербом «Святого Ельма» (це був лиховісний малюночок, знаний як «цап у човні»).

— Дарлінґтон казав, що вони збирають кошти на нову гробницю, — повідомила Алекс.

Доус кивнула.

— Втрата Розенфельд-голлу розчавила їх. Вони роками писали петиції, подаючи всі можливі заявки на дозвіл використовувати власну магію. Однак сенсу в новій гробниці немає, якщо під нею не буде нексусу. — Вона залила водою листя й увімкнула на телефоні таймер. Замерехтіли блискавки. — Якщо перетримати зілля, світло вимкнеться на всьому Східному узбережжі.

— А чому гробниці такі важливі? — поцікавився Тернер. — Це звичайний будинок, а ви постійно тут... займаєтеся магією.

Він торкнувся язиком зубів, наче останнє слово не сподобалося йому на смак.

— Магія Дому Лети ґрунтується на заклинаннях, предметах і позичених чарах, тому вона дуже стабільна. Ми не покладаємося на обряди. Саме тому довелося встановити захист. Інші товариства мають справу зі значно потужнішими силами: передбаченням майбутнього, спілкуванням з померлими, перетворенням матеріального.

— Велика магія, — підказала Алекс.

Тернер обіперся на стійку.

— То вони володіють