Читати книгу - "Ми — це наш мозок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мозок і правосуддя
Рівень нашої агресивності визначають стать (хлопчики більш агресивні за дівчаток), генетичні схильності (маленькі варіації в ДНК), кількість харчування, яке ми отримували через плаценту, коли були плодом в утробі, або вживання матір’ю алкоголю, нікотину чи медикаментів під час вагітності. Небезпека того, що хлопчик проявить нестримну, антисоціальну, агресивну чи навіть кримінальну поведінку, зростає в пубертатному періоді з підвищенням рівня тестостерону. Рівень тестостерону в дорослому віці також впливає на те, наскільки високим був ступінь агресії чоловіка під час скоєння злочину. Тож є чимало факторів, які лежать поза сферою нашої відповідальності й визначають ризик того, що в нас будуть конфлікти із законом. Проте це не означає, що не слід карати за злочини. У всіх випадках правосуддя має більше брати до уваги ці фактори, а також стан розвитку мозку. Передлобна кора дозріває поволі. З певністю можна сказати, що цей процес триває до віку 25 років. Тому тільки від цього віку ми справді в стані контролювати імпульсивну поведінку і здійснювати моральну оцінку. Виходячи з нейробіологічних особливостей, не можна понижувати до 16 років вік, починаючи з якого застосовується кримінальне право для дорослих, до чого закликають деякі політики, щоб забезпечити собі голоси переляканих виборців. Навпаки, вікову межу слід підняти до того віку, коли дозріває ця структура мозку, тобто до 23—25 років. Деякі діти є виразно агресивніші за інших. У злочинців, ув’язнених за правопорушення, пов’язані з агресією, надзвичайно часто виявляють психічні порушення; серед молодих чоловіків таких навіть 90 відсотків. Як показали дослідження близнюків, важливу роль у цьому відіграють генетичні фактори. Застосовувати кримінальне право слід тільки до людей, у яких здоровий мозок, та наша юстиція постійно порушує це «правило МакНотона». Чи можна висувати моральні обвинувачення педофілові за його сексуальну орієнтацію, якщо вона склалася на основі генетичної схильності та нетипового розвитку мозку? Чи несе дитина відповідальність за свої генетичні схильності і за те, що її мати палила під час вагітності, через що в неї виникли захворювання на СДУГ і конфлікти з законом? Також ми знаємо, що небезпеку антисоціальної поведінки підвищує недостатнє харчування плоду під час вагітності. Чи можна докоряти за скоєння злочину хлопцеві, який перебуває в періоді статевого дозрівання і ще не навчився користуватися своїм мозком, повністю переміненим через сексуальні гормони?
Моральна відповідальність у таких ситуаціях — поняття проблематичне, а вільна воля є лиш ілюзією. Проте це не означає, що слід відмовитися від покарань, якщо покарання є дієвими. З медицини ми знаємо, що працювати за наукою можна лиш тоді, коли дію якогось заходу або медикаменту перевірено в контрольному дослідженні. Але судочинство ніяк не позбудеться уявлення, що покарання треба визначати індивідуально замість того, щоб встановлювати його для якоїсь чітко визначеної групи. Зрештою, юстиція використовує ті самі аргументи, що й психоаналіз у часи, коли дія психіатричної терапії ще не була системно досліджена. Через це дослідити ефективність покарання неможливо. Під впливом політичного тиску правосуддя випробовує дедалі нові моделі покарання, від громадських робіт, як заміни ув’язнення, до строгих таборів перевиховання, при цьому не порівнюючи їх дієвість із звичними покараннями. Навіть мови немає про продуману концепцію дослідження і добре підібрану контрольну групу, тому ефективність покарання продовжує залишатися дуже сумнівною. Очевидно, політики не зацікавлені в системному підході з контрольними дослідженнями. Вони мислять лише найближчим майбутнім, не далі наступних виборів.
Закінчення життя
Ви також вірите скоріше в життя перед смертю?
Нідерландська гуманістична спілка
Всупереч усім намаганням медицини продовжити життя і якнайдалі відкласти його кінець, смерть щоразу здобуває перемогу. Якщо вдасться, усі ми хотіли б померти, маючи здоровий мозок, і мати можливість самим визначити останню фазу свого життя. На щастя, в Нідерландах дозволено і суспільно приймається, коли у випадку раку чи іншої тяжкої хвороби людина вдається до евтаназії та припиняє безнадійні страждання. У випадку захворювання мозку самостійно обрати вихід із життя стає проблемою. У комі чи схожому на кому стані неможливо сказати, чого б хотіла людина в такій ситуації, а при деменції чи психічному захворюванні існують сумніви, чи в змозі хворий прийняти зважене рішення. Зараз поступово змінюється ставлення до евтаназії чи допомоги в самостійній смерті для двох останніх категорій, при чому лікарі вкрай рідко і з великими труднощами ухвалюють рішення про евтаназію при хронічних психічних захворюваннях, хоча таке рішення могло б запобігти жахливим самогубствам. При Альцгеймера хвороба зазвичай протікає так повільно, що залишається час на те, щоб разом із доброзичливим лікарем обрати правильний момент для смерті. Але є інші форми деменції, зокрема васкулярна деменція, які можуть настати раптово і не залишити людині часу для того, щоб владнати свої справи. Тому дуже важливо, щоб члени вашої сім’ї знали вашу думку в цих питаннях, а також завчасно відвідайте свого сімейного лікаря і дізнайтеся, чи можете розраховувати в останній життєвій фазі на ту допомогу від нього, якої бажаєте, і в потрібний час разом з ним здійснити бажаний крок.
Проте є велика і швидко зростаюча група, для якої легалізація евтаназії поки що не підпадає під закон про евтаназію. Це — літні люди, як вважають, що їхнє життя вже завершене. Ми намагаємося змінити ситуацію разом із Громадянською ініціативою «Завершене життя» (Burgerinitiatief Voltooid Leven). Її мета: «Легалізація евтаназії для літніх людей, що вважають своє життя завершеним. На їхнє виразне прохання і з дотриманням добросовісності та контролю». Покликана до життя Івонною фан Баарле (Yvonne van Baarle) ініціатива називається «Uit vrije will» («З вільної волі»). Щоб не створити проблеми в непідхожий час, про своє переконання, що вільна воля є лише ілюзією, я розповів цій групі тільки після того, як було зібрано 40 000 підписів, необхідних для винесення цієї теми на розгляд Другою Палатою нідерландського парламенту. А зібрали їх за чотири дні. Очевидно, що ця проблема в Нідерландах зараз дуже актуальна. Побачимо, як поставиться до справи нідерландський політикум і як скоро ініціатива приведе до змін у законодавстві.
Нові розробки
1966 року я починав як студент-асистент. Тоді на дослідженнях мозку спеціалізувалися декілька диваків, за якими суспільство спостерігало досить підозріливо. Сьогодні, очевидно, вже кожен переконаний у важливому суспільному значенні та надзвичайному потенціалі цього напрямку. Нейронауки, якими сьогодні займаються сотні тисяч науковців із застосуванням цілої низки технологій, у всьому світі стали одним із найважливіших пріоритетних напрямків в університетах та дослідних інститутах. Щоб зробити нові відкриття завдяки надзвичайно складним технологіям досліджень, потрібна міждисциплінарна кооперація вузьких спеціалістів. Як видно з дедалі довших списків авторів і більшої кількості задіяних в публікаціях науковців, дослідні команди стають щораз більшими й інтернаціонально різноманітнішими. Нові знання про мозок з молекулярної біології найближчим часом відкриють нові перспективи для вироблення стратегій лікування. Точно введені в мозок стимулюючі електроди застосовують вже не тільки у хворих на Паркінсона, але й у пацієнтів із обсесивно-компульсивним синдромом. Вивчають дію цих електродів у стані мінімальної свідомості, ожиріння, інших захворювань, пов’язаних із залежністю, та при депресіях. Як і в кожної ефективної терапії, згодом проявляється побічна дія. При стимуляції субталамічного ядра у пацієнтів із хворобою Паркінсона вона буває дуже значною. Фіксують ожиріння, зміни в характері, імпульсивну поведінку і самогубства, а також психоз,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.