Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Зупиняюся біля дверей. Голова розколюється, зараз не здатен думати.

— Про що ти?

— Мене щойно звільнили, Захаре! — вона кричить, не стримуючи емоцій. — Ти вирішив, що можеш розпоряджатися моїм життям? Втручаєшся в мою роботу, у мою свободу! Це ти зробив, так?

Дивлюся на неї і бачу, наскільки вона розлючена. Але замість того, щоб відповідати агресією, вирішую діяти інакше. М’яко кажу:

— Юлю, якщо тобі потрібна робота, я допоможу. Але досить лізти в це... Ти навіть не уявляєш, у що вплутуєшся.

— Не смій! — її очі горять. — Не смій вказувати, що робити! Я сама вирішу, що для мене безпечно. Я не просила допомоги, Захаре! Ти зруйнував усе, над чим я працювала!

Тяжко зітхаю, стримуючи злість. Юля стоїть переді мною, її очі блищать сльозами, і це викликає неприємні відчуття. Я не хочу бачити її такою — слабкою і вразливою.

Зробивши крок уперед, акуратно заправляю пасмо її волосся за вухо, ніби повертаючи спокій у цей момент.

— Юля, — тихо кажу, дивлячись у її очі, — я знайду тобі роботу. У хорошому видавництві. Не треба так злитися і звинувачувати мене. Адже ти сама почала це п’ять років тому, хіба не пам’ятаєш?

Її дихання частішає, але мовчить, лише сльози блищать в очах. Роблю крок назад, не чекаючи відповіді, і прямую до дверей.

— Ми ще поговоримо про це, — кидаю через плече, не озираючись, зачиняю двері.