Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

— Я так і знала, — засміялася я.

Ми разом піднялися в дитячу, поклали нашу Соломійку в ліжечко й стали поруч, просто спостерігаючи, як вона спить. Її дихання було тихеньким і рівним, щічки — рожевими, а маленькі пальчики стискали кулачок. Таке безцінне, ніжне диво.

Тимофій став позаду мене, обійняв за талію й притулився щокою до мого волосся.

— Дякую тобі, — прошепотів мені на вухо.

— За що? — запитала я, розвертаючись до нього в обіймах.

— За донечку. І за ім’я, — відповів він, усміхаючись, але в його очах блищали сльози.

— Воно мені просто сподобалося… — м’яко відповіла я, хоча насправді вкладала в нього набагато більше.

— Я люблю вас. Більше за життя, — прошепотів Тимофій, ніжно дивлячись на мене.

— А ми тебе, — відповіла я, коротко поцілувавши його в губи.

Ми ще кілька хвилин стояли в тиші, в обіймах один одного, спостерігаючи, як спить наша донечка. Усе здавалося нереальним — ніби сон, до якого не хочеш прокидатися. Але це було наше нове життя. І в ньому вже не було “я” чи “ти”. Тепер було тільки “ми”.