Читати книгу - "Спустошення"

— This is just the question of your volition, — холодно посміхаючись, промовила Яна з чистим британським акцентом і багатозначно глянула на Мошковіца.

— I see, — кивнув він примирливо і посміхнувся у відповідь. — Well, maybe I’ll be the lucky one, who is capable to play with it. So, mister Mohyla, — Девід змінив інтонацію і перейшов до іншої теми. — Would you like to have some coffee together one of these days?

— With pleasure, — кивнув Федір. — Tomorrow I have some spare time in the afternoon. I will phone you.

— Nice idea. Tomorrow morning we have an appointment with professor Gurov at the exhibition, but after this I’m free, — сказав Мошковіц. — So, have a nice evening, guys. See you by your miraculous mindmachine, mister Chizh.

— Хев э найс тайм хир. Энджой!

— До чего же жалкий, ничтожный человечек, — дивлячись у слід Мошковіцу, зронила Яна і знуджено сьорбнула з келиха.

— Ну что, чувак? Мы победили! — майже кричав Федорові на вухо Віктор. — Мы короли этого мира! Нужно зажечь эту ночь!

Повз них пройшла дивна парочка, в якій Федір упізнав Славу Жуковського з якоюсь істеричного вигляду тіткою.

— Смотри — Слава! — гукнув Віктор, і Слава підвів супутницю до них.

— Привіт, хлопці, як справи? Anna, please, meet my friends — Viktor and Fedir. They are like the big bosses of everything you see here. And this is Yana, she is business genius, she has laboratory, where they explore roborts or something like this.

— Such nice young men, — протягнула з грудним баско́м пані і збила кістлявою рукою груду рудого волосся на голові.

— Хлопці, це місіс Рінґер-Стокк зі Швеції, вона займається питаннями старіння.

— Anna, — з підкресленою простотою кинула Анна і простягнула Федорові руку, всипану коштовними перстенями. — I work on the problem of aging. People should not die so early, if there are still such handsomе men in the world... — вона посміхнулася чарівною усмішкою людожерки. — I see big genetic potential here in Ukraine, and I have started to explore it already, — вона з ситим сміхом притисла Славу до себе.

— Биг плеже, — не задумуючись, лише намагаючись зберегти серйозний вираз обличчя, сказав Віктор. — Мы пожалуй, пойдем. Хочу найти Бориса Олеговича, пожать ему руку. Мне нужно что-то устроить сегодня! Вы пойдете на концерт? Черт, Рианна поет на нашем открытии — это же что-то невероятное!

— Не знаю, — відповів Федір. — Мені ще редагувати промову Карманова.

— Ну хорошо, братан, давай, увидимся еще! — став махати рукою Віктор, якого Яна відтягувала все далі від нашої компанії. — Бай-бай, Анна! Найс ту мит ю! Хев фан!

— Bye-bye, handsome! Such a wonderful man. A real Russian barbarian! I would like to know him better. Would you be so kind to organize our meeting, sweetheart? I have some business porposals for him. Oh, Sweetheart, are you jealous? — Анна розвернула Славу до себе обличям, наче шматяну ляльку. — Don’t be jealous, honey! It’s just a part of my work! Come on, — вона знову притисла Славу до грудей. — Would you like some ortolans, kitty? Mommy will bring you fresh meat, — місіс Рінґер-Стокк хижо всміхнулася, вкладаючи у слова «fresh meat» весь голод валькірії, і потріпала Славу за щоку. — My bunny, you’re so nice, I feel I can eat you right here, immediately. Don’t go anyway, sweetheart, Mommy will come back in a minute.

Багатозначно скинувши бровами, пані Рінґер-Стокк залишила їх зі Славою наодинці.

— То, значить, «bunny»? — запитав він у Слави, стримуючи посмішку. — Тебе не було на відкритті?

— Чувак, не питай, — Слава намагався не дивитися на нього. — Я виконував важливу місію. Можна сказати, був на спецзавданні. Чувак, це було найогидніше, що мені доводилось робити у житті, — врешті, зізнався він безпорадно. — Якщо кар’єрна драбина складається з таких щаблів, то ну її в баню, таку кар’єру. Краще втекти на Ґоа.

Федір поплескав його по плечу.

— Бачу, ти ростеш! Успіх нікому не дається легко, старий. Вважай, що це посвята перед симпозіумом у Женеві. Попереду ще не одна старушенція, від якої залежать долі світу. Тішся. Іншим доводиться робити речі значно огидніші.

— Пропоную втекти, поки не пізно, — сказав Слава, та Федір зупинив його:

— Не смій, ти ж на роботі. Якщо вона зрозуміє, що ти її зрадив, відкусить твій милий кролячий хвостик.

Слава став розгублено кліпати очима.

— Але ж...

— Ти справишся, чувак, — сказав він і примусив Славу буцнутися з ним кулаком до кулака, як вони робили це, коли їх настрої співпадали. — Піду пошукаю Карманова.

— Але ж... — Слава благально дивився йому в слід.

— Швейцарія. Симпозіум. Членство в оргкомітеті, — повелительськи сказав Федір, зупиняючи всі його рухи вказівним пальцем. — Пам’ятай, ти сам цього хотів.

Залишивши Славу, він рушив далі, розглядаючи різнобарвну публіку, впізнаючи знаменитих гостей в оточенні українських друзів — усі вже втамували голод, і тепер під звуки тріо акордеоністів спілкувалися, курячи, потягуючи шампанське, мартіні, коньяк і віскі, і над усім «Арсеналом» висіла блага захмеліла добродушність, яка все ще мала сили зберігати інтелектуальне лице.

Із цього миролюбивого натовпу виразно виділявся невеликий гурток людей, серед яких Федір одразу ж упізнав Гурова і його найближчих соратників. Вони стояли в одній із ніш павільйону, здаля від яскравого світла, і за напруженими обличчями присутніх Федір зрозумів, що трапилося дещо неприємне. Федір, підійшовши, привітався з присутніми, і знайомі, стримані інтонації Гурова одразу ж стали перелаштовувати його на інший лад. Гуров, як завжди на офіційних прийомах, був одягнений у свій незмінний синій піджак з дешевого сукна і глуху чорну водолазку, з якої стирчала його сива голова, а на ній, наче дві піки, суворий погляд монгольських очей. Гуров теж тримав келих шампанського, але в їхній компанії не було духу епікурейства, навпаки — з атмосфери можна було відчути, що всі, хто зібралися біля Гурова, сповідували аскетизм і до радостей цього вечора ставилися дещо зверхньо.

— Ну... кгм... я же говорю... — відкашлявся Гуров. — Это то, чего следовало ожидать. Лингвошлем просто подвел черту между двумя цивилизациями.

— Що сталося? — запитав Федір пошепки в Алли.

— Грозовський сказав Гурову, що американці дуже скептично налаштовані щодо Лінгвошолома. Йому сказали, що у Шолома немає перспектив на Заході.

— Чому?

— Ніхто не зміг керувати пристроєм. Айзек сказав якомусь журналістові, що не бачить майбутнього за Лінгвошоломом,