Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

Бонгарт глянув на неї помутнілим поглядом, що раз у раз сильніше розпливався. Затрусився конвульсивно, зачовгав по дошках підборами. Потім видав булькотіння, таке, яке видає воронка, коли все вже крізь неї виллється.

І то був останній звук, який він видав.

* * *

Гримнуло, із гуркотом та брязкотом повилітали вітражі.

— Ґеральте, обережно!

Він відскочив саме вчасно. Сліпуча блискавка проорала підлогу, у повітрі завили уламки теракоти та гострі шматочки мозаїки. Друга блискавка вдарила в колону, за якою сховався відьмак. Колона розпалася на три частини. Від стелі відірвалася половина арки й гепнулася на підлогу з приголомшливим гуркотом. Ґеральт, розпластавшись на підлозі, закрив голову долонями, усвідомлюючи, наскільки слабкий то захист від падаючих на нього уламків на кільканадцять пудів. Приготувався до найгіршого, але те найгірше все не наставало. Він зірвався на ноги, побачив над собою відблиск магічного щита, зрозумів, що врятувала його магія Йеннефер.

Вільгефорц повернувся до чародійки, розвалив на дрібний мак колону, за якою та ховалася. Рикнув люто, пронизуючи хмару куряви та диму нитками вогню. Йеннефер зуміла відскочити, відповіла, вистрелюючи в чародія власну блискавку, яку Вільгефорц відбив без зусилля й чи не недбало. Відповів ударом, який кинув Йеннефер на підлогу.

Ґеральт кинувся на нього, обдираючи обличчя об тиньк. Вільгефорц направив на нього очі та руку, з якої з ревінням вихопилося полум’я. Відьмак рефлекторно заслонився мечем. Укритий рунами ґномський клинок, на диво, закрив його, розтявши смугу вогню навпіл.

— Ха! — гарикнув Вільгефорц. — Захопливо, відьмаче! А що скажеш на це?

Відьмак не сказав нічого. Полетів, наче вдарений тараном, упав на підлогу, проїхався по ній і затримався тільки біля цоколя колони. Колона тріснула й розлетілася на шматки, знову прихопивши із собою чималий шмат стелі. Цього разу Йеннефер не зуміла дати йому магічного захисту. Великий уламок, відколотий від арки, ударив Ґеральта в плече, валячи з ніг. Біль на мить паралізував.

Йеннефер, скандуючи закляття, кидала в бік Вільгефорца блискавку за блискавкою. Жодна не влучила в ціль, усі безсило відбилися від захисної сфери, що охороняла його. Вільгефорц раптом витягнув руки, різко розкинув їх. Йеннефер крикнула від болю, підлетіла вгору, левітуючи. Вільгефорц скрутив долоні, наче викручував мокре шмаття. Чародійка голосно завила й почала скручуватися.

Ґеральт скочив на ноги, перемагаючи біль. Але обігнав його Регіс.

Вампір з’явився невідомо звідки в образі величезного нетопира, безшелесно впав на Вільгефорца. Перш ніж чародій устиг захиститися чарами, Регіс хльоснув його кігтями по обличчю, промазавши мимо ока тільки тому, що було воно ненормально малим. Вільгефорц заревів, замахав руками. Звільнена Йеннефер гепнулася на купу уламків із відчутним стогоном, кров із носа полилася їй на обличчя та груди.

Ґеральт був уже близько, уже підіймав сігіль для удару. Але Вільгефорц іще не був переможеним і капітулювати не збирався. Відьмака він відкинув потужною хвилею сили, а у вампіра стрелив сліпучо-білим променем, що пролетів крізь колону, наче гарячий ніж крізь масло. Регіс вправно уникнув променю, матеріалізувався в нормальній своїй подобі поряд із Ґеральтом.

— Стережися, — простогнав відьмак, намагаючись побачити, що там із Йеннефер. — Стережися, Регісе…

— Стерегтися? — крикнув вампір. — Мені? Не для того я сюди прибув!

Неймовірним, блискавичним, по-справжньому тигровим стрибком він кинувся на чародія й схопив його за горло. Блиснули ікла.

Вільгефорц завив від люті й страху. На мить здалося, що йому кінець. Але була це ілюзія. Чародій мав в арсеналі зброю на будь-який випадок. І на будь-якого супротивника. Навіть на вампіра.

Долоні, якими він схопив Регіса, розжарилися, наче розпечене залізо. Вампір крикнув. Ґеральт крикнув також, побачивши, що чародій буквально роздирає Регіса. Стрибнув тому на допомогу, але не встиг. Вільгефорц відкинув роздертого вампіра на колону, випалив зблизька, з обох рук, білим вогнем. Регіс закричав, закричав так, що відьмак затулив вуха долонями. З гуркотом і брязкотом вилетіла решта вітражів. А колона просто розтанула. Вампір розтанув разом із нею, розлився безформною масою.

Ґеральт вилаявся, вкладаючи в ту лайку свої розпач та лють. Вільгефорц розвернувся до нього й ударив магічною енергією. Відьмак пролетів через весь хол, гепнувся з розмаху об стіну, сповз по ній. Лежав, хапаючи повітря, наче риба, задумуючись не над тим, чи є в нього перелами, а над тим, що в нього залишилося цілим. Вільгефорц ішов до нього. У руці його матеріалізувалася залізна палиця завдовжки шість футів.

— Я міг би спопелити тебе закляттям, — сказав він. — Міг би розтопити тебе на скло, як щойно ту потвору. Але ти, відьмаче, повинен померти інакше. У битві. Може, не дуже чесній, але все ж таки.

Ґеральт не вірив, що йому вдасться встати. Але він устав. Виплюнув кров із розтятої губи. Міцніше перехопив меча.

— На Танедді, — Вільгефорц підійшов ближче, крутнув палицею вісімку, — я лише трішечки, ощадливо надламав тебе, бо то мала бути наука. Оскільки пішла та наука в ліс, цього разу поламаю я тебе ретельно, до найменшої кісточки. Так, аби ніхто ніколи не зумів тебе склеїти.

Він атакував. Ґеральт не тікав. Прийняв бій.

Палиця миготіла й свистіла, чародій кружляв навколо відьмака, а той танцював, уникав ударів і сам їх завдавав, але Вільгефорц уміло парирував, і тоді жалібно стогнала сталь, зустрічаючись із сталлю.

Чародій був швидким і вправним, як демон.

Підманув Ґеральта, скрутивши тулуб і показавши удар зліва, а сам поцілив знизу в ребра. Відьмак іще не відновив рівновагу й дихання, а дістав у плече такий сильний удар, що аж упав навколішки. Відскочивши, урятував череп від удару згори, але не уникнув зворотного поштовху знизу, над стеґном. Хитнувся й ударився спиною об стіну. Мав іще досить притомного розуму, щоб упасти на підлогу. Саме вчасно, бо залізна палиця обтерлася об його волосся й вальнула в мур, аж іскри пішли.

Ґеральт перекотився, палиця скресала іскри на підлозі поряд із його головою. Другий удар влучив у лопатку. Був струс, паралізуючий біль, слабкість, що потекла в ноги. Чародій підняв палицю. У його очах палав тріумф.

Ґеральт стиснув у кулаку медальйон Фрінгілли.

Палиця опустилася, аж задзвонило, ударивши в підлогу десь за фут від голови відьмака. Ґеральт відкотився й швидко встав на одне коліно. Вільгефорц підскочив до нього, ударив. Палиця знову розминулася з ціллю на кілька дюймів. Чародій покрутив головою з недовірою, завагався на мить.

Зітхнув, раптом зрозумівши. Очі його блиснули. Він підступив, узявши розмах. Запізно.

Ґеральт утяв його різко через живіт. Вільгефорц вереснув, кинув палицю, зігнутий відступив назад. Відьмак уже був поряд.