Читати книгу - "Земля Георгія"

продали. Були й такі випадки з нашими земляками. Ми ж не попередили нікого, що попремося у Шрому.

А потім нас нагодували смаженою картоплею й похвалили. Юрик. Він вже теж встиг мотнутися на базар по своїх кухарських справах і виявити, що мандаринів у Поті нема, чим неабияк нажахав решту екіпажу. Після тижня незапланованого перестою у військовому порту Поті про сумнівні перспективи щодо зарплатні в кінці рейсу вже здогадувався не тільки я, але навіть механік Петренко. Усі прогарні рейси, як моряки називають рейси, за які їм не платять грошей, починаються з отаких от перестоїв.

На борту були ще якісь місцеві хлопці зі Шроми, яких поселили в порожньому носовому кубрику, щоб вони завтра з самого ранку почали вантажити нову партію борошна, бо камазів у Шромі не вистачало, щоб розвантажити пароплав однією ходкою. Чесно кажучи, це навіть не камази, а колхіди були, про які за радянських часів серед водіїв ходили анекдоти, що завод-виробник у Кутаїсі спеціально побудовано на горі, щоб випихати ці дива вантажного автомобілебудування з воріт, бо завести деякі з них було неможливо.

Хлопці приїхали зі своїми сільськими харчами і саме вечеряли в кают-компанії, коли ми втрьох повернулися зі своєї мандаринопошукової експедиції й накинулися на залишену Юрком смажену картоплю. Хтось з вантажників дістав закорковану кукурудзяним качаном чималу пляшку чачі, хтось пригостив нас домашнім сиром, і вечеря плавно перетворилася на вечір україно-грузинської дружби.

Хлопці були молоді, майже підлітки. Але кожен з них вже воював, і це позначилося на їх психіці. Хильнувши чачі, вони почали похвалятися якимись бойовими звитягами, лаяти якихось командирів, показувати нам номери табельної зброї, записані до військових квитків ще радянського зразка, і плутано переповідати якісь окопні історії: селище Шрома тримало 17 кілометрів позицій на абхазькому фронті. Так, усім селищем, і тримали фронт. Молодші зміняли старших, як в казці про Мальчиша-Кибальчиша. Лише Червона Армія в цій казці йшла вже не на допомогу, а навпаки — висаджувала десанти їм в тил.

Іменинників відпускали на побувку додому. Іноді вночі ходили пити горілку до ворожих окопів, щоб вдень знову стріляти одне в одного. Опинившись у стані війни геть без регулярної армії, Грузія кинула на фронт селищні громади. І воювати вони вчилися вже в боях. А коли усі дорослі чоловіки воюють, хто ж годуватиме країну?

Це були ветерани вже п’ятої війни, що відбувалася на моїх очах. Були ще Перська затока, Ефіопія, Югославія і Придністров’я. І усі вони були чимось схожі: капловухі пацани, що навчилися стріляти раніше, ніж думати своєю головою, і вже ніколи не довідаються, що людське життя — найбільша цінність на цій землі.

Вони навіть не замислюватимуться над тим, що у жодній війні нема переможців. Усі переможені, за ким би не залишились Сухумі та Очамчира. І приклад напівзруйнованої Грузії, яка до війни квітла й багатіла, був тому кращим підтвердженням.

Старпом Петренко-молодший, який теж мав свої порахунки з війною, в Анголі, нарешті не витримав і зчепився з якимось хмільним молокососом зі словами:

— Чи ти Господь Бог, щоб вирішувати, кому жити, а кому помирати?

Ледь їх розтягли, зашикавши кожен на свого.

Тож похвальба тим, у чому можна лише зізнаватися на сповіді, нарешті завершилась і почалися пісні. Співали вони гарно, багатоголосо.

ЗНОВУ МАЙОР ТОМ

Ну, раз пішло таке алаверди, мусили щось заспівати у відповідь і ми.

— Тащи свою гітару, — сказав старпом Юрасикові.

Це була заслужена гітара, бо Юрасик прикрашав деку назвами усіх пароплавів, на яких він ходив у море. Була там вже і назва «Вадічки».

Юрасик довго налаштовувався, підтягував струни, видобуваючи з них плаксиві звуки, як кожен дворовий гітарист. А потім взяв перших три акорди й двічі стукнув по деці гітари долонею. І я знову пізнав «Майора Тома», або «Space Oddity», як правильно називається ця пісня Бові. Схоже було, що пісенька мене переслідує.

Це дуже стара балада. Девід Бові написав її ще 1969-го, в часи найбільшого розквіту американської космічної програми, що закінчилася прогулянкою людини Місяцем. Але до херсонських дворових гітаристів вона дісталася лише десь у середині вісімдесятих. Але звідтоді її мав співати кожен дворовий кумир, який себе поважав.

Ground control to Major Tom, Ground control to Major Tom: Take your protein pills and put your helmet on Ground control to Major Tom: Commencing countdown engines on Check ignition and may Gods love be with you,

— співав Юрасик, а Майор Том приймав свої протеїнові пігулки, перевіряв запалювання і слухав зворотний рахунок до старту своєї ракети.

This is ground control to Major Tom, you've really made the grade! And the papers want to know whose shirts you wear, now it's time to leave the capsule if you dare

Майор Том успішно виходив на орбіту, й журналісти приставали