Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Король Ян II Казимир Ваза
Після патріаршого благословення помітно змінилися вимоги Хмельницького. У проекті угоди, поданій гетьманом у лютому 1649 р. польським комісарам у Переяславі, уже ставилася вимога скасувати унію і щоб існувала релігія «двох законів: католицька римська і давня грецька». Також була вимога видати Чаплинського як «винуватця війни», позбавити гетьманства князя Вишневецького, який тимчасово займав цю посаду, дозволити київському митрополитові засідати в сенаті, призначати київським воєводою православного. А коронне військо й військо Великого князівства Литовського не повинно було заходити за Горинь[628]. Приблизно ті самі вимоги були викладені у вимогах Війська Запорозького до Яна Казимира 14 лютого 1649 року.[629]
Можна увірувати в те, що Хмельницький раптом перейнявся питаннями захисту православного благочестя, хоча раніше таких намірів і не виявляв. Проте, схоже, спрацьовували інші чинники — «православна агентура» турків, які діяли за відомим імперським принципом «розділяй і владарюй».
Під кінець травня 1649 р. на Київщині було зібрано 30 козацьких полків, у яких налічувалося близько 120–150 тис. чоловік. Правда, варто враховувати, що більшість цих людей не пройшли воєнного навчання і не мали бойового досвіду. До них приєдналися татари.
Попри певні контакти між Хмельницьким і новим королем кожна сторона нарощувала сили й готувалася до війни. Це стало помітно навесні, коли активізувалися шляхетські війська. На цей раз до козацької армії приєднався Іслам-Гірей зі своїм військом. Це — симптоматично. Якщо раніше козакам допомагав Тугай-бей, що командував військами на прикордонні ханства, то тепер у гру вступив сам кримський хан. Це піднімало статус війни. Речі Посполитій на цей раз довелося воювати не просто з козаками й татарськими загонами, а з володарем потужної держави, якій Річ Посполита тривалий час платила данину.
Урядові частини були незрівнянно меншими (близько 15 тисяч жовнірів), хоча складалися з воїнів-професіоналів. Коли наприкінці червня козацько-татарська армія підступила до Старокостянтинова, шляхетські загони під командуванням Адама Фірлея вирішили не випробовувати долю й відступили до добре укріпленої Збаразької фортеці, розташувавшись табором під її стінами. Спроби взяти цей табір, на штурм якого Хмельницький кидав непрофесійних вояків, не жаліючи людські життя, закінчилися невдачею. 10 липня почалася місячна облога шляхетського війська під Збаражем (зараз районний центр Тернопільської області). Попри чималі труднощі, нестачу продовольства шляхтичі трималися[630]. Їхнім героєм став Ярема Вишневецький, який очолив оборону табору. Після цієї оборони руський князь набув чималої популярності серед шляхетського загалу.
Поки тривала облога, на українські землі почав наступати литовський гетьман Януш Радзивілл (1612–1655)[631]. Але йому перепинило дорогу козацьке військо в районі міста Лоєва на правому березі Дніпра. Козаками командував Михайло Станіслав Кричевський (? — 1649)[632], давній товариш Хмельницького (вважається, що він допоміг йому увільнитися з ув’язнення, в яке майбутнього гетьмана запроторив Чаплинський). У битві із Радзивіллом Кричевський загинув, але литовський гетьман припинив наступ.
На допомогу обложеним під Збаражем йшов Ян Казимир зі своїм військом, яке налічувало приблизно 15–20 тисяч чоловік. Назустріч йому рушив Хмельницький з татарами. 15 серпня під час переправи через річку Стрипу в районі Зборова козаки й татари влаштували засідку королівським військам. Відбулася жорстока січа, в результаті якої загинуло й було поранено близько 7 тисяч шляхтичів. Королівський табір опинився в пастці.
У таких умовах король Ян Казимир вирішив піти на переговори. Але не з Хмельницьким, а кримським ханом. В українській літературі зустрічаємо міркування, що ці переговори відбувалися за спиною гетьмана, що хан зрадив його і т. ін.[633] Насправді ключовою фігурою в козацько-татарському таборі був Іслам-Гірей. За своїм соціальним статусом він був вище Хмельницького. Останній трактувався польською стороною як підданий короля, у той час як кримський хан був суверенним володарем. Зрештою, в самому татарському таборі Хмельницького розглядали як свого підданого.
В українській літературі фігурує поняття Зборівський договір. Те, що було досягнуто в перемовинах під Зборовим, проблематично назвати договором — принаймні в сучасному розумінні цього слова.
Іслам-Гірей надав королю лист[634], де говорилося, що він задовольняє прохання Яна Казимира припинити ворожнечу між двома сторонами й встановити мир між державами. Головні положення цього послання зводилися до такого.
Хан вказував, що король не повинен завдавати шкоду гетьману Хмельницькому та його війську в кількості 40 тисяч чоловік. Коли ж гетьманське військо перебуватиме в поході, король не має нападати на козацькі землі. Тобто реєстр помітно збільшувався (раніше Хмельницький просив 12 тисяч реєстру). Козацька територія ставала фактично автономною. Насправді вона перетворювалася в буферну зону між Річчю Посполитою й Кримським ханством, де останнє мало більший вплив.
Король, далі йшлося в документі, повинен сплачувати хану щорічну данину й надсилати коштовні подарунки, не допускати нападів на північні землі ханства. У разі потреби надавати військову допомогу ханові, підтримувати дружні стосунки з державами, з якими дружить хан, й не мати приязних відносин із країнами, недружніми ханату.
Ці пункти виглядали принизливо для короля. Він трактувався майже як васал кримського хана. Але що було робити? Ян Казимир знаходився в безвихідному становищі. Король також мусив сплатити значну відкупну суму ханові, щоб той зняв облогу його табору й табору під Збаражем.
Тим часом 17 серпня 1649 р. Хмельницький у таборі під Зборовом передав королю свої вимоги[635]. Цей документ не був повністю втілений у життя, ставши декларацією про наміри гетьмана й козацької старшини.
У першому його пункті стояло питання про збереження давніх вольностей. А в пункті 15 вимагалося скасувати всі сеймові ухвали, що урізують права й вільності Війська Запорізького. Далі окреслювалася «козацька територія» («від Дністра, Берлинців, Бару, по Старий Костянтинів, по Случ і за Случ, що впадає в Прип’ять, по Дніпро, а від Дніпра, почавши від Любеча, до Стародуба, і аж до московської границі з Трубецьким»), де Хмельницький разом з козацькою старшиною мав би робити перепис і де не повинні знаходитися коронні війська.
У другому пункті
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк», після закриття браузера.