BooksUkraine.com » Фентезі » Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса 📚 - Українською

Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

164
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Лукомор'я. Дубль два" автора Лара Роса. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 166
Перейти на сторінку:

– Я розумію, та куди ж я її виведу? А, як хто дізнається, її в мене відберуть, а вона ж для мене, як дитина!

Лєра стиснула його долоню:

– Ігоре, будь ласка!

Він навіть не повернувся в її бік:

– Аркуш! – рикнув він на хазяїна.

Чоловік швиденько витяг листок та олівець. Ігор написав адресу й простяг тому назад:

– У Лукомор’ї є центр реабілітації диких тварин. Сіруші там є також. Гадаю, вашій улюблениці було б не погано у компанії таких, як вона, – цідив він, ледь не зриваючись на рик.

– А як же?.. – у розпачі скинувся хазяїн крамниці.

– Там теж потрібні артефактори. І красти не доведеться! Не думали, що буде, як нарветесь на когось іншого?! – все ж рикнув Колвін.

– Так, – похнюпився той. – Ви праві.

– Зможете її провідувати, – буркнув він на додачу й потяг Лєрку на вихід.

– Панове! – наздогнав їх чоловік. – Дозвольте повернути вам гроші.

Ігор навіть не зупинився:

– Собі залиште – на переїзд, – пробурчав він, вже з ґанку.

– Ігоре, – почала було Лєра.

– Дома поговоримо, – фонтанувати емоціями на вулиці йому не хотілось, а до котеджу, можливо, трохи охолоне.

Не охолонув. Та він чудово розумів, що як наїде на Лєрку зараз, то вони лише посваряться. А сваритись з нею він не хотів, хоч вона й утнула черговий вибрик, попри свою ж власну обіцянку! Він з нею точно, як не збожеволіє, то посивіє. Доросла людина, а на хвилину залишити не можна без нагляду: обов’язково десь влізе! Просто кара небесна!

Він підвів її до сходів і підштовхнув, змушуючи піднятись наверх. Та вона обернулась, і він побачив її очі. Там було стільки всього: подяка, образа… страх? Знову страх? Далеко вони так зайдуть… Пальці дівчини вчепились у поручень до побіління кісточок:

– Я не піду! – вона впала на сходинку. – Можеш кричати – заткну вуха. Можеш волоком потягти – ти сильніше, в тебе вийде. Та сама я нікуди не піду! – і руки склала на грудях.

Декілька хвилин він нависав над нею, роздумуючи. Потім впав поряд й ткнувся у її плече:

– Я й не хочу, щоб ти йшла…

Він дійсно не хотів. Злість розчинилась, варто було зазирнути в ці очі. На її трохи зблідлому обличчі з’явилась ніякова посмішка. Невже не зухвала? Треба ж! Ігор потяг дівчину за руку й сплів свої пальці з її:

– Як в тебе вийшло?

– Побазікати з Тенулою? – глузливо хихотнула Лєра. – Вона сама заговорила зі мною, а я дивним чином почула. Як вона зраділа! Це такий дивний стан, – дівчина мрійливо здійняла очі догори, – відчувати чужі емоції. Від неї зовсім не віяло агресією, – вона повернула погляд на Ігоря. – Ти теж так чуєш інших?

– Не так вільно, як ти. Мені потрібно налаштовуватись. В тебе ж це вийшло спонтанно.

Він бачив, як підозріло вона примружилась, і вже точно знав, яким буде наступне питання.

– І хто ж тоді я, Ігоре Дмитровичу?

– Лєрка, не починай!

– «Не починай» – що?! – нахабно сяйнула вона на нього сміхотливими очима.

– Те, що ми припинили. Мені вистачило чотирьох років отого «Ігоря Дмитровича». І я свою обіцянку виконую, до речі, – з’їхав він на іншу тему. – На відміну від декого, – погрозливо втупився він в неї.

Та вона вже давно, судячи з усього, зрозуміла, що усі його погрози розбиваються жалюгідними хвилями об її скелясту непорушність у власній шкідливості.

– Ну, що ж я зроблю, коли безкомпромісна карма наздоганяє одного ще досить недавно нестриманого у своїх емоціях професора, попри все? А я – її уособлення, – покусуючи губу, вона відкинулась на сходинку, спершись на неї ліктями.

Ігор погрозливо навис над нею, впираючись долонями поряд з її ліктями:

– Я так розумію: платити мені й платити.

Дівчина похитала головою, таким собі китайським бовванцем:

– Без варіантів. А для деяких персон, що особливо зарвались, у цієї мадам існує система надбавок і дечиї «рік за чотири», обіцяні мною, можуть поступово перетекти у безлім. Вона – дівчина щедра на такі подарунки. А я й поготів! 

З хвилину Ігор перетравлював нахабну тираду уособлення його персональної карми, після чого швидким рухом ковзнув рукою на її поперек і, зі словами:

– Ну, оскільки мені вже втрачати нічого я, мабуть, ще трохи обтяжу свою карму, – всадовив Лєрку собі на руки, змушуючи її обхопити стегнами його.

Та, здається, що періодично дух авантюризму у дівчині бере верх над будь-якими її страхами, і навіть у карми починається нервовий тик, що вже казати про нього: вона просто влетіла в його губи… Сама… З доброї волі… Він, щоправда, також не розгубився й у відповідь теж вп’явся в її вуста. Вона й руки під його светр запустила, проїхавшись пальцями від попереку до лопаток, від чого по його спині пронеслись мурашині полчища. Через пару хвилин він видихнув їй в рота:

– Лєрка, ти що робиш?

– Вчусь не сахатись, – прошепотіла вона, майже не відриваючись від його губ.

– Впевнена?

– Ще одне питання у такому дусі, і уся моя впевненість піде лісом, при тому, у прямому сенсі цього виразу. А ліс тут поряд, – пробурчала вона.

І він відчув як вже по її шкірі пронеслось тремтіння. Двічі пояснювати, чим персонально йому погрожують додаткові питання… у кількості – шість чи сім – не мало потреби. Він знову накрив її губи довгим поцілунком, після чого ковзнув до її вуха:

– Тоді, тримайся міцніше, синице…

Ігор підхопив її під стегна і ривком стрімко підвівся, опираючи її спину на стіну. Від несподіванки вона пискнула, наче та сама птаха. Її руки миттєво обвились навколо його шиї у той час, як його губи знов спіймали дівочі у спробі замучити їх бентежним поцілунком, поки сам він тонув у двох озерах, що бурхливо плескотілись в зухвалих очах.

Не відриваючись від неї, він почав підійматись по сходах, періодично ковзаючи губами до її вуха, куди без кінця шепотів:

– Лєрка моя! Нікому не віддам! Чуєш? Не віддам!

Вона плуталась руками в його волоссі, часом закидаючи голову та звільняючи доступ до, місцями, вільних від одягу частин її тіла, яких, з огляду на зиму, було не так і багато. Йому й цього було достатньо, щоб зсередини все скручувалось вогняними джгутами від чергового гарячкового доторку до її оксамитової шкіри, або ж від її поцілунку.

1 ... 98 99 100 ... 166
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"