Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Прокинулася я від приглушених, але досить чутних звуків: недалеко відбивав такт величезний годинник. За вікнами кабінету густіли сутінки, розгойдувалися підсвічені вечірніми ліхтарями гілки дерев, з вулиці долинали нечасті уривки розмов, що ледь порушували тишу і спокій, що панували навколо. Я відкинула ковдру і сіла на дивані, намагаючись упорядкувати думки й почуття.

Добре, що тут справді непоганий вибір кімнат. Поки Ед з Хорасом розказували порядком переляканій Ві подробиці того, що сталося, я з чистою совістю сповзла на диван в робочому кабінеті. Зручно, безпечно, затишно. І жодних зайвих дверей, через які можуть пробратися слуги герцога чи шпигуни короля.

Ні, я чесно думала, що зараз полежу трохи й приєднаюся до розмов, і тільки потім крізь напівсон відчула, як мене вкрили м'яким покривалом, поцілували в щоку і вкрай переконливо пообіцяли:

— Я скоро повернусь. Спи спокійно.

На той момент сонний мозок відмовився обробляти цю інформацію, зате тепер сказане згадалося й усвідомилося повною мірою. Обурення напало навпіл із тривогою. Як це «повернусь»? Щоб повернутися, треба спершу піти.

Я встала, нашвидкуруч поправила зачіску і зім'ятий одяг, згорнула плед і акуратно виглянула з кабінету в приймальню.

— О, Грейс! Ти як себе почуваєш?

Вів'єн підскочила, немов пружинка, і кинулася до мене. Змусила розвернутися до світла, критично оглянула і задоволено видихнула:

— Начебто ціла і навіть здорова. Я, між іншим, хвилювалася: ти проспала цілий день! Ходімо, треба підкріпитися.

— А… — я уважно озирнулася на всі боки, але нікого не помітила.

— Ми тут одні, — дуже правильно зрозуміла мій інтерес подруга. — Слуг довелося відпустити майже всіх, лишився дворецький, він тепер і лакей, і охорона в одній особі, та економка, але їй не до мене: готування їжі, прання, словом, купа справ. Батько з ранку ще пішов на збори й не повернувся, мати взагалі вдала напад мігрені й негайно покинула місто, щоб поправити здоров'я.

— Це як? — злегка здивувалася я. — Тебе під суд, а вона поїхала відпочивати?

— Ну, швидше готувати мені таємний притулок у провінції, якщо справа зовсім тухлим запахне і доведеться тікати, але для громадськості все звучить так, як ти сказала, — підморгнула подруга.

— Схоже, я багато чого пропустила. А де Ед та лорд Гейб?

— Пішли у справах, але якщо все піде за планом, ось-ось повернуться.

— Як це пішли, куди пішли, у яких саме справах, чи довго їх немає? І котра година? Чому мене не взяли із собою? Боги, Ві, як ти могла їх відпустити вдвох? Вони ж повбивають один одного.

— Заспокойся і сядь, про все по черзі. — Вона підсунула до мене тацю з їжею і майже силою посадила в крісло. — Відповідаю: година вже десята, пішли давно, тебе не взяли, бо ти втомилася і взагалі заснула посеред розмови. Просто бум — і тихо-мирно сопиш.

— Це не привід!

— Ще і який привід. Навіть у Хораса не вистачило нахабства тебе будити. На мою думку, це вагомий показник.

— Угу, та він просто хотів позбутися зайвих вух та очей!

— Не галасуй, у мене тут звукоізоляційних заклять немає, зняли під час обшуку.

Вона виразно показала очима у бік дверей і приклала палець до губ. Потім по-господарськи намазала хліб маслом, поклала зверху неабияку скибку сиру і тицьнула мені у руки. Шлунок відразу радісно загурчав, нагадуючи про те, що погоні погонями, а сніданок, обід та вечеря були безсовісно пропущені. Гаразд. Перекус — це справді корисно.

— От і молодець, — стримано схвалила Ві, спостерігаючи за тим, з якою швидкістю зменшується кількість їжі на таці. — Щодо решти… — вона озирнулася ще раз і заговорила дуже тихо: — Один одного ці двоє не вб'ють. Точніше, твій Едвард Лодлі в принципі не схожий на вбивцю, а у Хораса надто явний інтерес у цій справі. І, якщо існує у світі щось незмінне, то це те, з якою ослячою впертістю і зміїною спритністю Гейби охороняють свої інтереси.

Вів'єн налила у свою чашку чаю, сьорбнула, скривилася:

— Охололо зовсім, гидота. Вибач, що приймаю тебе в гостях ось так, — вона зніяковіло розвела руками.

— Ну, з урахуванням того, що ми проникли в будинок самовільно, порушили з десяток законів і за нами не ганяється тільки лінивий, я точно не в претензії. Дякую, що дала притулок.

— Дурниці. Я дуже тобі зобов'язана! — серйозно озвалася Вів'єн. — Звісно, ще кілька тижнів тому я й гадки не мала, у що вплутуюся, але тепер доведеться вибиратися усім чотирьом. До речі, у мене для тебе дещо є. Точніше, для вас з Едвардом, — вона встала і квапливо зникла в кабінеті, щоб повернутися через кілька хвилин. — Ось, — у руці майбутньої герцогині опинилися два аркуші паперу, прикрашені гербовими печатками. — Замовляла для тебе і Брема, але впевнена, Едвардові потрібніше, а твій вірний рахівник і так упорається.

— Що це? — я здивовано пробігла очима по рядках.

— Дорожні документи. Липові, звісно. Тобто бланки, підписи, печатки та інше справжні, а ось імена — фальшивка. Якщо стане дуже гаряче, ці папери стануть вашою перепусткою з міста.

— Звідки це у тебе? — я здивовано дивилася на Ві.

— Не тільки ти маєш корисні знайомства, — ухилилися від прямої відповіді вона. — Я хотіла віддати ще перед церемонією, але через бюрократичні тяганини їх доставили із запізненням на півдня.

— Прямо фатум якийсь, — я засунула документи до підпросторового сховища. — Наче нас чотирьох силою штовхало до того злощасного храму. Але я не в претензії, може, це на краще.