Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Звуки важких кроків тонули у шумі дощу у провулку міста Аллорін. Постукувала клюкою стара, повільно рухаючись у бік невеликої крамнички, каркав чорний ворон на її плечі. Останнім брязнув дзвіночок над дверима, впускаючи всередину прохолодний вітерець.

- Ласкаво просимо, - тихо пролунав слабкий, невпевнений голосок.

Із-за прилавка на гостю дивилася молода, нічим не примітна дівчина. Світло-русяве волосся, правильні риси обличчя і худеньке тільце з великими сірими очима, в яких не залишилося ні краплі життя. І навіть виразно відчувався навколо неї дух смерті.

Стара криво посміхнулася, прошепотівши щось про ідеальний варіант.

Клацнув засувкою замок і глухо опустився на прилавок невеликий вузлик.

- Я можу вам чимось допомогти? - промовила дівчина, спостерігаючи, як зморшкувата рука старої витягає з мішечка скляну кулю.

- Можеш, - прошепотіли у відповідь. – Це навіть добре, що ти сама запропонувала.  

Наступної секунди дівчину осліпило яскраве світло, а до вух долинули уривки дивних фраз. Про подальше вона вже розповісти не змогла б. Тому що в цей момент її душа переносилася в невелику сферу в руках відьми, що читала останні рядки заклинання.

Чи важко було звільнити тіло від душі, не знищивши його? Так, для більшості відьм це заклинання вимагало глибоких знань, досвіду та вливання стародавньої магії. Чи складним був подібний ритуал для Калісти – анітрохи. Занадто старою відьмою вона була, надто багато жертв підживлювало її сили. А ось те, що вона збиралася зробити потім, могло на деякий час ослабити навіть Калісту.

Тихий зловісний шепіт лився заклинаннями забутою мовою, і здригнулися тіні над старою жінкою, що малювала крейдою символи на підлозі. Оточувала її стародавня магія, ігри з якою коштували життя багатьом чарівникам. Творилося чаклунство. Вирвалася на волю душа у пошуках нового жертовного тіла. І розплющилися сірі очі, життя в яких тепер било ключем, сяяв зсередини чужий розум і іскрилася чаклунська сила.

- Як же приємно! - вимовила відьма тоненьким голосом, потягуючись, наче кішка, і пробуючи звичні рухи в новому тілі. Гнучке, худорляве, без видатних форм і належної фізичної підготовки, зате молоде. І останній аргумент був вирішальним, переважаючи всі недоліки. Каліста довго шукала ідеальне тіло, адже не кожна жінка підходила для ритуалу. У її жилах мала бути кров відьом, її воля до життя – зламана, і найголовніше, а зараз і те, що рідко зустрічається – вона повинна залишатися дівчиною. Як показав досвід, саме остання умова була найбільш обтяжливою.

Піднявшись на ноги і злегка похитнувшись, Каліста, хмикнула, насолоджуючись рухами, яких була позбавлена ​​останній десяток років.

- Ти тільки глянь на це тіло. І чого цій дурненькій не вистачало? - роздивляючись свої нові ніжки, усміхалася відьма.

- Ти впевнена, що вона підходить? - прокряхтів чорний ворон, що повільно ходив по прилавку.

- Ти смієш сумніватися в мені, дрібна курка? - прошипіла відьма, захоплюючись новими довгими і тонкими пальцями.

- Ні, пані. Не смію, - виплюнув явно ображений птах, потріпавши крильцями. - Але дозвольте нагадати, скоро сюди прийде Жнець Душ, а ви все ще вразливі.

Жнець Душ, відома всім як Смерть, була старою знайомою Калісти. І взаємно ненависною. Вона завжди приходила особисто забирати душі безсмертних, а також людей, життя яких змінювало історію, і, звичайно ж, своїх потенційних слуг. Останньою якраз мала стати Хлоя.

Запізнись Каліста на день і дурне дівчисько встигло б позбутись власного життя. Вона не могла цього припустити, втратити таке прекрасне тіло було б великою помилкою. Непримітна зовнішність Хлої Рейно чудово поєднувалася з ремеслом, яким все життя промишляла відьма. А кілька днів тому дівчина залишилася сиротою, втративши батьків та брата. Особливої ​​жалості відьма не відчувала. Люди вмирають щохвилини, з цим усім доводиться зіткнутися рано чи пізно. Та й проживши стільки років, стаєш мало чутливою до горя сторонніх.

Кровожерливістю Каліста не страждала і вбивати без особливих потреб не любила, хоча сила і вимагала. І щиро раділа, що не треба буде прикидатися, боячись викликати зайві підозри, і позбавлятися родичів дівчини.

Але, чорна відьма - створіння могутнє, відсторонене і за своєю природою злісне, а ось Хлоя ... вона була слабкою духом, услужливою і залюбленою власною сім'єю, що піклувалась про дівчину, так що не дивно, що новина про втрату рідних зламала її. Та ще й борг, все ще не сплачений батьком за придбаний будинок, став непосильною ношею. Горе втрати настільки засліпило дівчину, що боротися за своє життя вона не хотіла. І хоч прийшла Каліста з іншого світу, та тільки знала точно, якби не забрала її тіло, душа Хлої стала б грішною і вирушила на відбування покарання помічником Жнеця – збирати душі. Саме так відбувають провину ті, хто наважився обірвати своє життя. Так що в якомусь сенсі вона її врятувала і напевно знову розлютила Смерть. Хоча саме останнє відьму дуже тішило.

- Так, ця кістлява завжди поруч, - підібгавши губи, бурмотіла відьма, окинувши поглядом простору кімнатку і тіло, що лежить на підлозі. - Ти правий. Це необхідно прибрати.

Каліста посміхнулася, прикривши очі і починаючи читати заклинання.

Заіскрилися тонкі руки, огортаючи магією, наче нитками, молоду дівчину та чорного ворона. Засяяли на шкірі захисні руни, в пилюку перетворювалося старе бездиханне тіло, що служило відьмі так довго. Стиралися сліди проведеного ритуалу.

Розплющивши очі і посміхнувшись, вона задоволено обвела очима результати роботи.

- Чудово, - кивнула дівчина, покрутившись на місці. - Ох, Ворон. Я давно не почувалася так добре.

- Рррадий, - каркнув птах, блиснувши золотистими очима і насупившись - він перший відчув холод, що насувався…

Перестав хитатись маятник годинника, а посеред кімнати клубився чорний серпанок.

- Знов спецефекти, - роздратовано кинула відьма і хитро посміхнулася, затиснувши в долоні скляну кулю і думаючи про Жнеця.