Читати книгу - "Запорізький марш з реквіумом, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"

Душна костюмерна кімната, запилені столи, забиті всяким мотлохом, немиті дзеркала та двері, які не зачинялися на ключ. Стандартний набір сільського клубу, десь на межі двох областей у досить мальовничому місці, де завтра мав відбутися концерт, присвячений святу врожаю.

Артисти, а точніше, студенти училища культури, яких витягли дуже незадоволених серед канікул на захід, приїхали ще вчора і невдоволено розглядали тісну кімнату, розраховану на чотирьох осіб, де мав поміститися цілий колектив.

Не дивно, що це не призначене для великої кількості учасників, місце породило гучний конфлікт між другим і третім курсами, які хотіли зайняти найзручніші місця в цій кімнаті.

– А я сказала, що це місце для третього курсу! – кричала повненька Олена, намагаючись сісти на стіл біля вікна. – У вас, жовторотики, ще не настав час вибирати. Стільки, скільки ми, ви ще не пройшли, щоби командувати.

– Чому ж тоді головна партія у нашої другокурсниці Насті, а не в тебе, такої досвідченої третьокурсниці? – хижо помітила Аня. – Була б ти солісткою, зайняла б це місце. А так, Насті більш потрібне чисте дзеркало та гарне освітлення. Виходить, стіл буде для другого курсу.

Олена збиралася оскаржити подібну заяву тендітної другокурсниці, але її перервав хореограф Олег.

– Я чув ім'я "Настя", хтось знає, де вона? – він уважно подивився на дівчат, що сперечалися.

– Шукай на сіновалі, – засміялася Олена. – Кажуть, її вчора бачили там пізно вночі. І, як я розумію, не з тобою.

Хлопець розлютився і залишив гримерку, голосно грюкнувши дверима, після чого суперечка між другим і третім курсами переросла в плітки, що стосувалися відносин Олега та Насті. Багато хто знав, що хореограф був без тями закоханий у красуню-солістку, яка, хоч і була з ним, не виявляла до нього теплих почуттів.

Але довго обговорювати чуже особисте життя не дав дівчаткам керівник хору, який покликав усіх на репетицію, розповідаючи, що концерт завтра пройде просто неба, бо там готують велику композицію зі стогів сіна та врожаю. І що ввечері буде ще одна репетиція, яка проходитиме вже зовні.

Студентів це мало цікавило. Їм хотілося якнайшвидше звільнитися і вирушити на розваги, обіцяні директором клубу.

Тому, після виснажливої репетиції, в якій брали участь оркестр, хор та хореографи, всі студенти поквапилися до набережної, де мав розпочатися спуск гірською річкою.

Від майбутнього заходу майже всі були в передчутті захоплення. Лише Олег із Настею стояли осторонь і про щось довго сперечалися.

– Чому він так завівся? – запитала у Ані руденька Світлана.

– Його зачепили слова Олени, яка знову плітки розпускає, – пояснила Аня, згадавши розмову в костюмерці.

– Сам винен, – зітхнула Світлана. – Вибрав її, замість мене. Я б так йому роги щомісяця не наставляла.

– Забудь його! – скривилася Аня. – Краще зверни увагу на того бандуриста, який до тебе під час репетиції підійшов. Здається, він дивиться на тебе неоднозначно.

— Ще б пак, — обличчя дівчини миттю почервоніло. – Тільки, він поводився так, бо попросив твій номер. І просив передати, що після вечірньої репетиції чекатиме на тебе біля входу в клубу.

– А вечір перестає бути нудним, – у Ані від здивування брови поповзли вгору. – Втім, гаразд. Все одно ніяких ідей не було.

Вона підморгнула подрузі і побігла вибирати жилет, щоб потрапити до першого човна.

З її голови не виходила ця інформація про нічне побачення. Не те, що Коля їй не подобався. Просто, не було настрою заводити будь-які стосунки. І вона сподівалася, що побачення буде недовгим. І вона встигне виспатися.

Але, на жаль, ще під час репетиції стало ясно, що лягти спати вчасно не вийде через відсутність Саші Лебеденка, який вів головну партію разом із Настею. Його не могли знайти не на території клубу, не в гуртожитку, де ночували цими днями студенти, не на річці.

Здавалося, Сашко зник. І лише за дві години пошуків студента керівник хору розпорядився провести репетицію без соліста. І рушити потім усім на його пошуки.

Сперечатися з Екіфором Семеновичем ніхто не ризикнув. І тому замість вечері всі вирушили на пошуки студента. Лише Аня з Колею непомітно відокремилися, щоб провести цей вечір наодинці.

– Вічно цьому Лебеденку підвищена увага! – бурчала Анна. – Думаю, він спеціально десь сховався, щоби зірвати репетицію. Його вранці Семенович лаяв. Ось, він і вирішив влаштувати показове шоу, демонструючи, що зірка образилася.

– Головне, щоб завтра повернувся, – закивав Коля. – Він мені обіцяв завтра борг віддати. Позичив п'ятсот гривень ще у травні, і ніяк не повертає. А завтра стипендія. Хочу в нього одразу відібрати те, що мені належить.

– Кажуть, він борги прощає, – засміялася Аня і поспішила сховатися від компанії хореографів, що проходили повз них. – Знаєш, мабуть, сьогодні не вдасться спокійно провести час.

– А давай у хлів! – запропонував Коля. – Там, якраз, декорації до завтрашнього свята подивимося.

– Ти мене зараз на сіновал кличеш? – зігнула брів Аня. – Ти, вибач. Але я не з таких.

– Я знаю. Просто я там сховав невеликий сюрприз для тебе.

– Не люблю сюрпризи.

– Це не є небезпечним.

– Ну, гаразд, – погодилася Аня і пішла за Колею, який сказав чекати її біля великого стогу сіна, а сам поліз углиб величезного сараю.

Ані було нудно стояти на одному місці. Тому, за допомогою телефону, вона почала обходити територію сараю, вивчаючи декорації та вишукуючи щось їстівне.

Вона довго лазила в кошику з фруктами, вишукуючи собі найсоковитіший персик. І не помітила, як зачепила ногою мотузку, що була натягнута між двома стовпами. Мотузка не витримала і порвалася, через що один із стогів сіна покосився і обсипався.

Аня з подивом подивилася на нього. Але не тому, що пошкодила конструкцію. А тому, що побачила серед сіна руку.

– Колю, ти вирішив мене налякати? – вона підійшла швидким кроком до руки, і смикнула її.