Читати книгу - "Не Адам, Юрій Гадзінський"

          Перша людина на Землі бігла, спотикаючись об каміння. Слідом ішло щось. Почалися густі зарості, шкіру на руках та обличчі дряпали гілки величезних рослин. Первісне повітря було важким та майже отруйним, нескінченність різних ароматів затуманювала розум. Первозданна земля здригалась під ногами чоловіка.
          Недавно він підштовхнув жінку до самогубства і зараз біг від гніву творця. Те, що слідувало за ним крізь лісову гущавину, тепер вселяло жах.
          Коли бігти вже сил не лишалося, чоловік ледь не впав додолу, зупинився, притулився спиною до дерева. Всюди тихо. Лишень звірі ревуть.
          Колись усі ці тварини вимруть, повітря теж стане прісним.  
          Він побачив це, коли вони прогулювалися берегом озера.
          Змієподібна істота вибралася з води, налякавши їх своїм виглядом. Хижа моторошна голова, єдине око сліпо вирячилося в нікуди. Роздвоєний язик звисав з відкритої пащі. Воно подібно змії швидко наблизилося до жінки. Далі тварюка почала говорити. Воно повідомило, що рід людський підкорить весь простір навколо. Показало величезні кам'яні пустелі, де колись люди житимуть немов мурахи. Жовті спалахи, схожі на лісові гриби. Смерть. Солона рідина з очей і червона з отворів на тілі стікала неродючими землями. Ще багато видінь було їм продемонстровано. А потім істота обійняла Єву за талію і поцілувала. Гидкими кінцівками воно торкалося її всюди. Перший чоловік на землі мовчки спостерігав.
          Після відходу істоти, люди довго розмовляли. Тепер їм були відомі відчай та біль.
          Інша істота приходила до них раз у кілька днів.
          Вночі чоловік поліз на дерево, що росло в самому кінці саду. Ризикуючи бути покусаним величезними павуками, він зірвав кілька отруйних плодів, приніс їх своїй жінці, запропонував з'їсти. Щоб у майбутньому вона не стала матір'ю інших подібних їм. А коли плід було надкушено і чоловік теж взяв яблуко, до саду знову прийшла істота. Інша. І тоді він побіг.
          Людина бачила багато незрозумілих речей біля озера, тепер її гнав вперед тваринний страх. Чоловік вибіг з лісу, перед ним лежав пляж, повний безколірної гальки і темно-синє море, хвилі якого грізно розбивалися об каміння.
          Щось вистрибнуло з лісу, раптовий порив вітру мало не збив з ніг. Потім невидима кінцівка схопила його, підняла над каменями і з усієї сили жбурнула вниз. Тіло в мить вибухнуло біллю. Він почув хрускіт власних кісток. Рухатися, чи опиратися більше не міг. Щось гостре розрізало його черевну порожнину, без поспіху повитягало нутрощі. Нелюдські пальці змішували криваву густину з піском. Чорні птиці все кружляли навколо, але не наважувалися зазіхнути на здобич. Потім істота виламала ребро чоловіка. Вже втрачаючи ясність погляду, вмираючий людський предок почув гучний голос, що говорив про любов. Уже мертвого чоловіка істота обняла та почала тихо плакати.
          Найсміливіший з птахів підлетів до чоловіка, почав клювати розрізане тіло. У слід за ним злетілися й інші, істота не відганяла їх. Зачерпнувши жменю піску з трахеями однією кінцівкою і взявши виламане ребро в іншу, воно побрело геть. Темна вода, повна потворних і заплутаних водоростей, продовжувала байдуже битися об берег.
          Так розпочався світ.

Кінець