Читати книгу - " Солодощі або капості, Аліна Скінтей"

Осінній фестиваль "Солодощі або капості" у королівстві дійсно виправдовував свою назву. Навколо гуділи голоси, лунав сміх і співи, від музикантів долітали веселі мотиви, а вогники у вигляді ліхтариків-гарбузів мерехтіли на кожному куті, створюючи тепле, майже казкове освітлення. Пахощі карамелі, кориці, гарячого шоколаду й гарбузових пряників змішувалися в солодкувато-пряний аромат, що буквально заманював до торгових наметів, де кожен пропонував ласощі власного приготування.

Гостям було важко встояти перед духмяними солодощами, а діти, одягнені в костюми вервольфів, морраґул, привидів і мініатюрних драконів, сміливо перебігали від одного столу з цукерками до іншого, наповнюючи свої кошики смаколиками.

Посеред площі, в королівській ложі, король нервово зітхнув, розглядаючи натовп. Він дивився на все святкування з особливим занепокоєним, і, коли до нього підійшли двоє запрошених не менш "особливих" гостей, його обличчя трохи проясніло. Це була його донька Асіларіс і її чоловік Дейлан, якого король не надто схвалював, але нічого вдіяти не міг. Ця пара була найкращими його мисливцями на магічних істот. Їхні здібності до розгадування містичних таємниць уже неодноразово допомагали королівству, не говорячи про демонів, які сиділи в них.

— Радий бачити вас, — промовив король, стискаючи руку Тарсефтаріусу й обіймаючи наймолодшу доньку. Він справді щиро радий був їх бачити, особливо враховуючи те, що в палац вони навідували вкрай рідко. І тільки офіційний виклик міг їх звести на такому фестивалі. — Дякую, що відгукнулися на моє прохання так швидко. Це дійсно важливо.

— Ваша величність, ми завжди раді допомогти, — відказав Дейлан, посміхаючись. Його чорний плащ майорів за ним, надаючи додаткового ефекту впевненого мисливця. І попри послужний список, ідеальність манер, на думку короля, він все одно не був гідним для його доньки. Незважаючи навіть на минуле, в якому саме Дейлан врятував життя короля та його сім'ї. — Чому ви нас викликали так терміново? Щось трапилося?

Король невпевнено глянув на доньку, а потім швидко перевів погляд на натовп.

— Все б нічого, якби не Цукротер. Це витівник, якого ніхто ще не спіймав. Він створює ілюзії - справжні, оманливі, здатні звести з розуму. І зараз він на волі, тут, на фестивалі, серед моїх підданих. Бешкетує! Відвідувачі вже почали бачити страшні примари, дивовижні обличчя замість знайомих, навіть деякі діти ледь не збожеволіли від несподіванок. Це не припустимо на фестивалі. Не в моєму королівстві, — сердито пирхнув король.

— Цукротер, — замислено повторив Дейлан, перехиливши голову. — Мандрівна духо-істота, чи не так? Схожа на клубок, зі світними крилами та магією, яка виводить з рівноваги навіть досвідчених магів.

— Саме так, — зітхнув король. — І я прошу вас знайти його й припинити це жахіття. Фестиваль має бути святом для всіх, а не причиною для страху та хаосу.

Асіларіс і Дейлан обмінялися поглядами.

— Ми займемося цим, не хвилюйся тату, — мовила Асіларіс, кивнувши на знак згоди. — Щоб його заманити, нам знадобиться приманка. Цукротер не зацікавиться простою магією. Йому треба щось... особливе. Щось солодке.

***

Леді Тарсефтаріус розклала перед собою кілька невеликих скляних флаконів на дерев’яному столі в наметі, що служив їм за тимчасовий штаб під час фестивалю. Усередині цих флаконів мерехтіли різноколірні рідини - її запас зіль для особливих випадків. Вона уважно обирала необхідні компоненти, адже Цукротер був надто спритним створінням, і в полюванні на нього все мало бути бездоганним.

— Перш за все антиілюзійне зілля, — промовила вона сама до себе, акуратно знімаючи із зав'язки маленький флакон із прозорою рідиною, що мерехтіла легким синім світлом. — Цукротер обожнює створювати видіння й спокуси, але з цим зіллям, буде легко його розкрити.

Вона зосереджено змішувала компоненти, додаючи кілька крапель світло-синьої есенції, поки не з’явився тонкий аромат лаванди та м’яти, який, за навчальним підручником, розвіював будь-які ілюзії, зачаровані магією.

У цей момент до намету увійшов Дейлан. Він спостерігав за роботою своєї дружини з легким сумнівом, згадавши, що Асіларіс часом дозволяла собі нестандартні, а інколи надміру сміливі способи боротьби.

— Ти впевнена, що без «дитячих ігор» обійдешся? — з іронією запитав він, спершись на стіл.

Асіларіс підняла на нього серйозний погляд, але куточки її губ все ж зрадливо здригнулися в ледь помітній усмішці.

— Не хвилюйся, я зібрана і налаштована саме на боротьбу, — відповіла вона з удаваною серйозністю. — Але якщо йому подобаються «солодощі», чому б не зіграти за його правилами?

Дейлану довелося кивнути, хоч він і залишався настороженим. Зрештою, підхід Асіларіс був ефективним у її стилі, хоч він і не завжди міг йому повністю довіряти.

Попри відсутність зв'язку з їхніми демонами, які замкнулися в одному просторі для усамітнення, Дейлан й сам гадав, що в них буде коротка відпустка без полювання на істот. Він би відхилив прохання короля, чи передав би іншому відьмаку, якби король не був його ще й тестем.

— Отже, «солодкий капкан», — промовила вона, підносячи до світла маленький флакон, наповнений густою рідиною з ароматом карамелі, кориці та меду. — Якщо Цукротер хоч трохи піддається спокусі, це зілля точно його заманить.

— Гаразд, — неохоче здався Дейлан. — Але лише обережність і жодних випадкових експериментів. Я не хочу, щоб цей ошуканець використав наші власні ілюзії проти нас.