Читати книгу - " Солодощі або капості, Аліна Скінтей"

Зненацька за одним із кутів з'явився сам Цукротер. Його маленькі срібні крила виблискували у світлі ліхтарів, а на обличчі сяяла хитра усмішка.

— Агов, друзі! Здається, ви зголодніли на капості? — він хихотів, кружляючи навколо них. — Дозвольте пригостити вас чимось особливим.

З цими словами Цукротер створив навколо них ілюзію лавини карамелі, що мала ось-ось впасти прямо на їхні голови. Асіларіс миттєво схопила флакон з антиілюзійним зіллям і бризнула його на видіння, розсіюючи карамельний обман.

— Що, не очікував такого, Цукротере? — кинула вона, посміхаючись. — Як бачиш, я готова до твоїх витівок.

Але Цукротер тільки посміхнувся ще ширше і, змахнувши крилами, піднявся в повітря, кружляючи над ними і примовляючи:

— Гра тільки починається! Ви ще не бачили всього, на що я здатен!

Дейлан обернувся до Асіларіс, що розливала аромат «солодкого капкана».

— Якщо це не заманить його, — сказав він, кидаючи погляд на підступного Цукротера, — то я навіть не знаю, що зможе.

Поступово запах карамелі заповнив простір навколо. Цукротер, відчуваючи силу аромату, завмер у повітрі, його усмішка стала трохи нервовою, хоча він намагався її приховати.

— Схоже, ти теж не проти почастуватися, — зіронізував Дейлан, готуючись до наступного кроку. — Готовий до серйозної гри?

Цукротер запнувся, а потім знизав плечима, наче зневажливо, але цікавість у його очах видала, що аромат все ж привабив його.

Довга гонитва нарешті привела їх до карнавального атракціону з дзеркальним лабіринтом, блискучого і відблискуючого в усіх можливих відтінках під вечірніми вогнями фестивалю. Цукротер, помітивши блискучий ароматний слід, підлетів ближче, його очі горіли цікавістю та незмінною хитринкою.

— Як же я люблю це місце, — промовив він, торкаючись своєю пухнастою лапкою одного з дзеркал, де його відображення множилися та зливалися в десятки. — Стільки всього цікавого, стільки облич! Гадаєте, зловите мене тут?

— Ми вже зловили, — холодно відповіла Асіларіс, розсипаючи рештки «солодкого капкану» по підлозі лабіринту.

Густий аромат карамелі розлився довкола, заколисуючи Цукротера своїм солодким запахом і примушуючи його втрачати пильність.

Дейлан підійшов, обережно обійшовши блискучі примари дзеркал, і, вчасно помітивши, що Цукротер вже на межі, створив навколо нього магічний бар’єр. Тонкий прозорий купол зачинився над істотою, немов скляна клітка.

Цукротер озирнувся довкола, його усмішка зникла, але очі виблискували від останнього пориву опору.

— Ви думали, що це так легко? — прошипів він і змахнув крилами. І раптом довкола полетіли його останні ілюзії: торти, пряники, карамельні яблука і цілі цукеркові дощі, що немов випробовували силу бар'єра.

— Ох, схоже, він вирішив нас напоїти цукровим дощем! — вигукнув Дейлан, сміючись, коли Асіларіс примудрилася ухилитися від великої тістечкової бомби.

Асіларіс, примруживши очі, спостерігала за Цукротером, вичікуючи. Її увагу привернув маленький іскристий кристалик, що залишався у повітрі, коли бар’єр поглинув останній вихор солодощів. Вона швидко підняла руку, і кристалик упав на її долоню. Він був схожий на маленький шматочок цукру, що пульсував блакитним світлом.

— Це, мабуть, залишок його сили, — прошепотіла вона, зачаровано спостерігаючи за кристалом.

Цукротер тепер був у пастці, і його блискуча форма тьмяніла з кожною хвилиною, мов солодка вата, яка танула під залишеним дощем.

— Ви перемогли цього разу, — пробурмотів голос в повітрі. — Але я повернуся, коли карнавал знову загукає!

І з цими словами істота розчинилася в повітрі, залишивши після себе лише крихітний, майже примарний сміх і солодкий, майже невловимий аромат.

Дейлан з усмішкою глянув на Асіларіс.

— Не знаю, хто отримав більше задоволення - він від своєї витівки, чи ти від фінальної крапки в цій пригоді.

— Яка ще пригода без кількох яскравих цукрових вибухів? — відказала вона, все ще оглядаючи кристалик, що тепер сяяв лише легким приглушеним світлом.

Вони повернулися до карнавального майданчика, де свято тривало, а натовп навіть не підозрював, що небезпека від Цукротера вже минула. Вони пройшли повз ярмаркові ятки, де солодощі знову були справжніми, і де музика та сміх заповнювали повітря, наче не було тут ніякої боротьби.

І хоча Асіларіс та Дейлан залишили це свято з невеличким секретом і загадковим кристалом на пам'ять, вони точно знали, що пригоди такого роду - тільки початок.

Після полювання, вони залишилися сидіти на дерев’яній лавці неподалік карнавального майданчика, осяяні теплим світлом ліхтариків. Осінній вітерець вже трохи охолодив вечір, але на майданчику все ще лунала музика і з кожного кутка чувся веселий сміх. Асіларіс і Дейлан сиділи поруч, відчуваючи приємну втому після всього, що їм вдалося пережити разом.

— Ти знаєш, — почала Асіларіс, сміючись, — мені давно не було так весело під час полювання. Мабуть, нам варто частіше братися за такі справи разом.

— Давно не бачив тебе такою - завзятою та веселою, — відповів Дейлан, його погляд злегка пом’якшав, коли він дивився на неї. — Щиро кажучи, я теж не проти. Але обіцяй, що наступного разу не підбиратимеш підозрілих солодощів, перш ніж переконаєшся, що вони справжні.