Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Мій ранок починається не з дзвінка будильника і навіть не з чашки чаю. А з шуму води, шарудіння, кроків та скрипу дверей. Тому що прокидаюся я сьогодні не вдома, на своєму великому та м'якому ліжечку, а в гуртожитку - на страшно маленькому та незручному ліжку. За час канікул я вже встигла відвикнути від таких ранків. Та що поробиш, на дворі вересень, а це означає, що початок навчання вже стартував і на ближчий час це мій новий дім.

Та по при всі ці недоліки я щаслива бути тут і навіть скажу більше, нізащо б не проміння цю маленьку кімнатушку(в складі чотирьох маленьких тумбочок та ліжок, однієї шафи та стола) на зйомну квартиру. Так, так ви все правильно зрозуміли, в одній кімнаті живе четверо дівчат(Нуу по факту повинно жити троє, та через надлишок студентів, в одну кімнату заселяли по четверо). Звичайно по можливості потім розселяли у звільнені четвертим курсом кімнати. Та ми за рік так з дівчатами здружилися та звикли один до одного, що від такої пропозиції, на подив коменданта ми відмовилися.

Я накрилася ковдрою з головною, намагаючись хоч трохи заглушити цей шум, і спробувати знову заснути. Сьогодні я чомусь щиро вірила, що вдасся хоч трохи довше поспати, але як на зло Оля з Наталкою щось вже дуже голосно збираються. Дівчата одногрупниці, тому встають та приходять з пар завжди разом, майбутні бухгалтери практично не розлучні, не зважаючи на те, що зовні вони зовсім різні. Наталя низенька сіроока дівчина зі світлим, коротким кучерявим волоссям. Оля ж висока брюнетка з довгим прямим волоссям по пояс, та чорними очима. Дівчата старші від нас з Бурулею на рік, вони вже на третьому курсі. 

Чую що Бурулька теж не дуже рада такому ранньому підйому, і навіть пробує протестувати. Їй як і мені на другу пару. Насправді звати її Наталя, але оскільки в нашій кімнаті вже є одна Наталя, ми придумали їй таку "кликуху" Бурулька, від прізвища Борова і вона зовсім не проти. Вже навіть її одногрупники до неї так звертаються. Хоч з дівчатами я теж в хороших стосунках, та з нею ми здружилися найбільше, навіть можу сказати що стали справжніми подругами.

А взагалі щоб легше було вставати зранку, треба зав'язувати з нічними переглядами фільмів. Вчора ми вирішили не зраджувати нашій традиції. А хлопці, прийшли вже біля одинадцятої вечора, і озброївшись чіпсами та колою, дивилися ужаси до третьої години ночі.

 Ще з першого курсу ми дружимо кімнатами з хлопцями зі 107, дивимось разом фільми, гуляємо, святкуємо разом дні народження й інші свята. Хлопців в кімнаті живе також четверо: Вова одногрупник Наталки та Олі, Паша ще з першого курсу намагається покорити серце Бурульки, та вона невблаганна. Є ще Славік, на початках нашого знайомства мав певні види на мене, та я ясно дала зрозуміли що крім дружби між нами більше нічого не може бути. І Ваня, мій недалекий земляк, став мені як старший брат, саме через нього можу сказати, що дружба між хлопцем і дівчиною все ж існує. 

А оскільки кіносеанси проходять завжди чомусь на моєму ліжку, заснути швидше мені точно не вдається. Кожного ранку ми з трудом встаємо на пари і обіцяємо собі сьогодні, лягти спати швидше. Та ввечері історія повторюється. Ось так проходить студентське життя в гуртожитку, і чесно кажучи за літні канікули я вже встигла скучити за ним. 

- Настя, давай вставай. Скільки можна спати?? - відкриваю очі, і бачу Бурулю, яка бігає по кімнаті. Невже я проспала...? Витягаю з під подушки телефон і дивлюся на екран - 9:30. Серйозно?

- Буруля, ти що? Яке вставай? На годиннику лише 9:30, дай поспати..

- Та годі тобі! Ти вже точно не заснеш! Давай вставай, поп'ємо спокійно чаю, я привезла з дому смачнющий Наполеон. І ти мені розкажеш що в тебе вчора хотів Андрій. А то я пів ночі заснути не могла, думала що цьому придурку від тебе знову треба.. - весело підморгуючи каже дівчина. 

Я тяжко видихаю розуміючи, що вибору у мене немає. Спати мені сьогодні тут точно вже не дадуть, тому підіймаюся з ліжка і сонно, іду до ванної. 

А коли повертаюся назад в кімнату, на столі на мене вже чекає чашка мого улюбленого фруктового чаю, і той самий смачний тортик. За столом сиділа Буруля, попиваючи свою каву, з багатьма запитаннями на обличчі. 

- І так. Я тебе, уважно слухаю! - каже дівчина відкладаючи свою чашку в сторону і уважно подивлячись на мене.

- Та немає, що розповідати! - я все ж, сподіваюся уникнути розмови. 

- Як немає? Що хотів? - та дивлюсь в ці карі очі, повні цікавості і розумію, що подруга так легко від мене не відстане.

- Хотів помиритися... - видаю на одному диханні і спостерігаю за реакцією дівчини..

- Серйозно??  А ти що?

- Блін, Буруля що я? Звичайно послала... - відповідаю голосно фиркаючи.

- Це правильно. Але дивно.. чого це він раптом??

- Не знаю і знати не хочу.. Єдине в чому точно впевнена, що більше з цим хлопцем, не хочу мати нічого спільного - кажу та відпиваю трохи чаю.

- Цілком погоджуюся з тобою. Добре, давай вже збиратись, а то ще точно запізнимося в перший навчальний день..

Якщо серйозно, мене теж цікавило, що такого сталося за літо, що колишній вирішив відновити наші стосунки. Хоча ініціатором розриву був саме він. Це напевно були мої найкоротші стосунки - три тижні. Не те щоб я так тяжко переживала з приводу розриву, оскільки за такий короткий період, ще не встигла до нього звикнути, та й чесно кажучи почала все це, тільки щоб забути колишні стосунки ( за порадою, Бурульки). Ні звичайно, Андрій мені подобався - високий, симпатичний, чим не варіант... Та все ж,  не приємно коли тебе кидають, ще й по телефону. Причини він не пояснив, а я й не питала. На цьому все і закінчилося, ми навіть при зустрічі не віталися.