Читати книгу - "Відьма масло колотить, Картава Ната"
- Жанр: Молодіжна проза
- Автор: Картава Ната
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Відьма масло колотить», — буркала бабця, закутуючи голову хусткою і спльовуючи через ліве плече. Небо на заході запалювалося багряним вогнем.
«От побачиш, внучко, завтра вітер буде! Як та червона заграва, то все — на біду».
— Бабо, звідки ви знаєте? — питаю допитливо.
— Дівко, то ти ще мало знаєш! — насупилася баба. — Ще як моя баба жила, казали: як в небі червоне — відьма масло колотить, вітер до нас наганяє. І природа тому противиться, навіть хмари схилились…
Рано-вранці, як тільки розвиднілось, бабуля щось знаходила під брамою. Знаходила оте Щось, і перетворювалася в справжню фурію. Руками не трогала, брала шуфлю якою вичищали туалет на дворі.
— Дурне… Відьма знову нишпорила, — бурмотіла ба, й від злості спльовувала на землю. — Ну, тримайся, Женько!
Закидувала те Щось, в пакет і повна злості бігла на кінець села.
Там серед поля майже під лісом стояла всього одна хатинка.
В ній жила баба Женька. В дворі у баби Женьки росла здоровенна сососна, ні паркану ні огорожі. Маленька деревʼяна хатинка вибілена вапном, криниця, і ота здоровенна сосна. Ні вишеньок в садку, ні квіточок під вікном. Просто ґанок і подвірʼя навкруги вкрите травкою муравкою.
Мене бабуся залишала біля крайньої хати, з собою небрала.
Підходили місцеві бабусі, давали мені ще теплі пироги, і ми дивилися на оту хату під лісом
— Оце зараз почнеться! — шепотіла я.
Бабуся тим часом влітала до Женьки, з хати починали лунати крики. Баба Женька, старша за мою ба, старша за всіх жителів в селі, стара, як самі гори, кричала, немов хтось її живцем збирався з'їсти.
А бабуся моя, хоч і мала, та вміла поставити на місце. Під деревом, як завжди, бійка. Та щей яка! Вже за коси одна одну тягали.
— Боже, знову сцена! — бабусі, за моєю спиною, шушукались між собою, але ніхто не рушав на допомогу. Всі боялися бабу відьму.
Через деякий час баби вспокоюються, і перестають битися.
Вже сидять на лавці під сосною, як дві баби з ярмарку — і мирно про щось говорять, ніби нічого й не було.
Мені навіть ставало цікаво, про що ж вони там так довго балакали.
Бабусям, що пригостили мене пирогами також цікаво, що ж там такого сталося.
А баба Женька йде до хати, щось там бере загорнуте в хустинку і виносить моїй ба. Вони прощаються і через пару хвилин бабуся підходить до мене.
-А що сталося? Знову колдувала?-це питає хтось з натовпу.
-Знову та курва мені покою недає. Ірка бісовий байструк, замовила в Женьки прокляття на мене, а та стара й рада старатися за копійку. Більше не посміє. А Ірці я ще покажу де раки зимують.
Бабуськи на вулиці починають гомоніти. Перехрещуються, і розходяться по домівкам.
І ми йдемо додому.
Бабуся йде зла, щось бурмоче собі під ніс.
Я плетуся позаду і доїдаю пиріг з вишнями.
Ірка, то бабусена сусідка і запеклий ворог, з якою вони ніяк неможуть поділити межу, що розділює два городи. Про це знає все село, бо буваєть в селі ще бійки по весні, коли час города орати, а межа раптом на пів метра заступає на город то Ірки, то моєї бабці.
Бабуся на подвірку дістає з хустинки ароматні золоті грушки.
Звідки в баби Женьки грушки? В неї ж тільки сосна росте...
-Дурна я брати щось із рук відьми.- і бабуся ці грушки заносить до хліва, і відає свиням.
Потім повертається до хати, риється в серванті, щось довго шукає за рулонами тканин.
Знаходить.
Темно коричнева бутилка з наливкою.
Ховає собі під передник.
В бабусених спідниць дуже глибокі кишені, я це знаю.
Мене залишає на мого дядька, тобто свого найменшого сина, цьому шалопаю всього 15 років. Наголошує щоб приглядав за мною.
І йде назад до баби Женьки, бо видно, що питання їх ще не закрите.
А дядько бачить, що бабця вийшла за ворота. Сам сів на ровера і городом помчав до хлопців.
Літо в самому розгарі, мені 10, вдома то нікого немає.
Підпираю хату патиком.
З радісним гигиканям біжу на луг. Там пасуться вівці.
Моє улюблене заняття це пробувати осідлати норовливу овечку.
Через пару спроб мені це вдається. І ми всією отарою, радісно скачемо на город до діда Платона. В нього там дуже смачні грушки.
Вітер, що дув несамовито зранку, вщух, небо голубе, без хмаринок.
Я сиджу на дереві і об'їдаюся соковитими плодами, вівці тихо пасуться під деревом.
А вечером бабуля лупить дядька за те що він втік, і я одна залишилася вдома.
А я одна вдома це страшне.
Цього разу жертвою були груші, і город діда Платона.
Взнак вибачення, на другий день дядько йде до діда і допомагає йому цілий день возити і скиртувати сіно.
А я сиджу на балці у кошарі на лузі, і здалеку показую дяді язика.
Ховаюся від ба, і боюся показуватися їй на очі.
За поїздку на вівці мені накрутили вуха.
Які ще довго горять як ті багряні заходи сонця.
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьма масло колотить, Картава Ната», після закриття браузера.