Читати книгу - "Обід.Альтанка.Дощ, Анастасія Бромберг"

Обід.Альтанка.Дощ

Нас троє. Я, мій брат і моя подруга. Ми сидимо в альтанке і говоримо про плани на майбутнє. Точніше мої друзі говорять про майбутнє, вони закохані один в одного і напевно думають, що я цього не бачу. У них напевно буде спільне майбутнє, будуть навчатися в якомусь крутому універі, потім захочуть одружитися. Я буду рада за них, але сумно, що мене не має місця в цій історії. Я навчаюся в 11 класі й навіть не уявляю куди подітися потім. Лише дивлюся, як краплі дощу стікають з даху й падають, розбиваючись об землю.

***

-Привіт, я тут новенька, Алèкса з твого класу, якщо пам'ятаєш. Скажи, будь ласка, де тут їдальня? Помираю з голоду. - Сказала моя нова однокласниця і жалісно подивилась в мої очі. Я трохи задивилась в її ясні голубі. Але ж потім, ми все ж таки пішли до їдальні. Окрім, цього я ще показала їй усю школу. Ми багато того дня з неї говорили, але потім чомусь перестали. Вона була хороша, хоча одягалась і проводилась як бунтарка. Але був неї той запал, який мені так чомусь подобався.

***

Іншого разу я зустріла її через тиждень. Я була дуже засмучена і вперше пішла з дому, щоб провітритись. Поруч з моїм домом був якийсь занедбаний завод, напевно машин. Бо зараз, йдучи стежкою, знаходяться багато запчастин. Ще багато дерев та кущів. Я знайшла одне гарне місце де можна було сісти. Схоже на причеп, де возили багато інших машин. З моєї сторони кущі повністю його закривали. Але коли я підійшла з іншого боку то знайшла там її. Алèкса сиділа на старому пальто, в руках у неї був блокнот. Вона дуже здивувалась коли побачила мене, хоча я здивувалась не менше. Я сіла поруч з неї та почала відповідати на її запитання, що ж я тут роблю. Потім ми так забалакались, що не помітили як сонце вже почало сідати за обрій. Вона чомусь захотіла мене провести до дому. По дорозі ми також спілкувались. Коли я прийшла до своєї кімната, то була приємно здивована. Я бігла від не справедливості, мій брат зустрічається з моєю подругою вже декілька тижнів, а мені нічого не казали. Мати почала допитуватись про мою майбутню спеціальність. І я втікла. Але навіть і не думала, що такий день закінчиться таким гарним вечором.***

З того дня, коли ми з Алексою зустрілися на заводі, стали частіше бачитись, окрім школи. У нас знаходились стільки спільних тем. З нею мені була так тепло на душі й так спокійно. Ми говорили про все. І я та не хотіла, щоб наше спілкування закінчилося.

***

Обід. Альтанка. Дощ

Усе повторюється. Окрім одного. Я вже не вважаю себе однією. Тепер нас четверо і ми усі говоримо про майбутнє, де для кожного є місце. Мої сподівання не здійснилися. Ми не перестали спілкування, навпаки з кожним днем ми все частіше зустрічаємося і говоримо на різні теми. Я дуже щаслива, тепер дійсно все налагоджується.

Кінець