Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

Дверний дзвінок розривався від наполегливості гостя. Мало хто ризикнув би прийти, враховуючи останні події, але він вважав інакше. Той, хто колись перевернув усе її уявлення про місто і жителів, чиї мотиви вона зрозуміти так і не змогла.

– Привіт, – гість зайшов до квартири, не дочекавшись запрошення. – Потрібна твоя допомога.

– Це не до мене, – вона зачинила двері й зробила кілька кроків у його бік. – Я не маю ніякого відношення до ваших справ. Вгамуйся вже.

– Мені здавалося, що ми можемо бути корисними одне одному. Ти хотіла знати, як було насправді...

– Ні, – перебила вона. – Не хотіла.

– Хіба? Ти не замислювалася, чому вбили твого батька?

У відповідь лише мовчання.

– Поспілкуйся з новенькими, які мають з’явитися у вашому класі, вони виведуть на потрібних людей, – його слова лунали впевнено, майже погрозливо. – А зараз мені вже час, спізнююся, – він попрямував до виходу. – До зустрічі, Дашо.

– Ігорю, стій! – вигукнула дівчина. – Він помер сам, від задухи. У нього була астма.

– Маячня, – почулося на сходовій клітці.