Читати книгу - "Там, де ти мене не знайдеш., Mira"

Ліза завжди вважала, що її життя було ідеальним. Вона була молода, сповнена енергії, і поруч з нею завжди був Данило — хлопець, з яким вона мріяла про спільне майбутнє. Вони разом навчалися в університеті, разом прогулювали вечори на тихих вулицях міста, сміялися, обговорюючи свої плани і мрії. Кожен день був як подарунок, наповнений теплом і надією на те, що попереду ще багато щасливих моментів.

Їхнє кохання було безмежним і справжнім. Ліза іноді думала, що вони з Данилом — це щось більше, ніж просто пара. Це була їхня маленька реальність, де не було місця для сумнівів чи страху.

Але все змінилося однієї ночі.

Вони їхали додому з поїздки на озеро, сміючись і жартуючи, коли раптом… аварія. Високий звук металу, скло, що розбивається, і темрява. Ліза пам'ятала тільки, як вона намагалася потягнути Данила з автомобіля, коли він уже був непритомний. Пам'ять про той момент досі була розмитою, але вона не могла забути той страшний погляд у його очах, коли він зник.

Ліза не могла зрозуміти, як це сталося. Вона прокинулася в лікарні, з численними порізами і синцями, але її найбільший біль був всередині. Данило… він був у комі. Лікарі не могли сказати, коли, чи навіть чи повернеться він до свідомості.

Тиждень за тижнем Ліза сиділа поруч із його ліжком, тримаючи його руку, хоча відчувала, як її власне серце крається. Вона молилася, просила будь-яку силу, щоб він прокинувся, щоб повернувся той Данило, якого вона знала. Але час ішов, і йому так і не вдалося вийти з коми.

Коли Данило нарешті прокинувся, Ліза була рада, що він живий, але вона помітила, що він не був тим, ким був раніше. Його очі були порожніми, сповненими страху і замішання, немов він нічого не пам'ятав. Він навіть не впізнав її.

«Данило, це я... Ліза… твоя Ліза,» — її голос звучав хрипко, ніби самотній і наляканий. Але він просто дивився на неї з порожнім поглядом, і в його очах не було того знайомого тепла.

«Вибачте… я… я вас не пам'ятаю,» — його слова були, як лезо, що розрізає її серце.

Ліза відчула, як тріснуло щось всередині. Як боляче було слухати ці слова. Як боляче було бачити, що її любов більше не була для нього реальністю. Він не пам'ятав її. І найгірше — він більше не любив її.

Ліза хотіла вийти з кімнати, щоб не дати йому побачити свої сльози, але не могла. Вона залишалася там, поруч, хоча знала, що їхні стосунки більше не будуть такими, як раніше. Він забув її.

Цей момент став початком нової реальності. Реальності, де любов, яка колись була безмежною, тепер існувала лише в її серці.

Ліза не могла просто залишити все. Вона не могла змиритися з тим, що Данило забув її. Тому вона вирішила залишитися, хоча й не знала, як це може допомогти. Вона стане його сусідкою, буде поруч, і, може, з часом він згадає їхнє кохання. Але вона також знала, що більше не могла йому розповісти правду — він більше не пам'ятав того, ким вони були разом.

І тепер її єдине бажання було просто бути поруч, навіть якщо він більше не пам'ятав її.