Читати книгу - "Королева мого серця, Lika van Angel"

     - А ти якого хочеш собі нареченого? - пошепки запитала моя найближча подруга Емма накручуючи пасмо рудого волосся на палець.
    - Ніякого! - гаряче відказала я. - Ненавиджу наш світ і те, що чоловіки все вирішують замість нас. Тобі не набридло бути розмінною монетою в їх клятих іграх?
Мої очі люто зблиснули фіолетовим вогнем. А на кінчиках пальців завібрувала магія.
    - Фреє, ти чого? - здивувалася руда вродливиця. - Ми лише слабкі жінки й мусимо коритися нашим батькам, а після заміжжя чоловікам. Так нас вчить священна книга. Якщо хтось почує твої зухвалі слова, то тебе покарають.
    Я не могла не погодитися з Еммою, оскільки чудово знала закони Ланкасти — країни, де я народилася та провела все своє життя. В нашому світі царював виключно патріархат, а жінка була безправною істотою, що мусила служити й підкорятися. Звісно, мені не подобалася перспектива бути проданою чужому чоловіку, неначе якась худоба. Однак такі реалії й від не втечеш та не сховаєшся...
    Хоча я й була принцесою, але навіть мені не під силу змінити бодай-щось.
   Мій батько — король Ланкасти, досить жорстокий чоловік, що в першу чергу завжди зважає на вигоду. Його зовсім не цікавлять почуття оточуючих. Навіть до нас з мамою він ставиться не краще, ніж до прислуги замку.
    На відміну від мене, мама звикла до цього й смиренно приймала долю. Та я ніколи не розуміла такої дивної покори, адже змалечку бачила які стосунки були у батьків. Знала про кожну зраду мого збоченого татуся й тихо ненавиділа його за кожну пролиту сльозу моєї матері.
    - Еммо, невже ти не бажаєш змінити своє життя? - я взяла її руку у свою й запитально зазирнула в обличчя з веснянками.
    - Ти говориш страшні речі, Фреє. Я нікому не розповім, що чула від тебе. Проте пообіцяй мені, що забудеш про всі ці дурниці, — скоромовкою попрохала та.
    Зціпивши зуби я присягнулася не говорити більше з подругою на такі теми. Однак зовсім не тому, що боялася бути почутою та покараною. Ні, на це я не зважала. Насправді річ у тім, що Емма була занадто заляканою і ніколи в житті б не наважилася на бунт.
    - Фреє, — подруга привернула мою увагу, — Ти не проти якщо я візьму твої сережки, що схожі на краплини роси?
    - Так, звісно, — я підійшла до дзеркала та уважно поглянула на власне відображення. Звідти на мене позирала блакитноока дівчина в довгій ліловій сукні. Чорне волосся спадало на плечі, а вплетені в нього стрічки контрастували з кольором очей. Пухкі вуста й маленький ніс лише доповнювали милий образ принцеси.
    Як каже мій батько:" Твого гарного личка цілком достатньо для щасливого життя". Він з дитинства забороняв мені навчатися магії, тож я була змушена робити це потайки, що дуже несправедливо. Адже чоловіки-чаклуни мали право на чари. Їх, до речі, змалечку навчали всім магічним премудрощам.
    - Гей, Фреє, ти така неуважна. Що з тобою коїться? - в дзеркалі поруч зі мною, з'явилося відображення подруги. - Сьогодні ж приїде король демонів — Доріан. Невже тебе це зовсім не хвилює?
    Я здивовано поглянула на Емму, — А чому мене має цікавити цей демон?
    - Та як же це? А якщо ти йому сподобаєшся? Ви ж тоді поберетеся й ти станеш королевою Сантори — Царства гріхів... - дівчина кумедно закліпала очима.
   - Отже, моя ціль — уникнути такої страшної долі. Я не бажаю виходити заміж без кохання та ще й за якогось там демона! - мій голос оповила зухвалість. - А звідки взагалі такі дивні думки? Наскільки мені відомо, його прибуття не пов'язано з пошуком нареченої. Ба більше, про нього давно ходять чутки як про кровожерливого демона, що згубив свою першу дружину. Ти такої долі для мене бажаєш? - мої очі зіщулилися, оскільки я помітила як Емма зашарілась.
    Махнувши рукою дівчина спробувала віджартуватися, — Не супся, бо зморшки будуть. До речі, я чула, що король Доріан дуже вродливий. Отже, він міг би розтопити твоє серденько.
     Емма відвернулася, старанно вдаючи, ніби щось шукає.
   - Подруго, я відчуваю твій обман, — промовила я зазираючи в обличчя дівчини. - Тобі щось відомо!
    - Та хто я така? - Емма розвела руками. - Звідки ж мені щось знати? Таке вигадаєш...
   Я підійшла до подруги та взяла її руку у свою, — Скажи правду, інакше я зачаклую тебе й ти однаково розповіси мені все, але втратиш мою довіру, — неначе в підтвердження моїх слів — кінчики пальців зблиснули сріблястим світлом.
    - Не можна використовувати чари... - відповіла Емма.
    - То не змушуй мене цього робити. Доведи, що я можу тобі вірити.
    Подруга важко зітхнула, — Якщо я розповім тобі, то наші стосунки більше ніколи не будуть такими як зараз. Ти не пробачиш мені, не зрозумієш... - дівчина закрила долонями обличчя, ледь стримуючи ридання.
    - Еммо, мила... Не кажи так. Ми товаришуємо з дитинства, ти ніколи не робила того, що могло б образити мене, — я спробувала обійняти її, та вона не дозволила, а замість цього відійшла від мене на декілька кроків вбік.
    - О, повір, Фреє, таке ти ніколи не пробачиш! - заголосила Емма, розтираючи сльози по обличчю. - Однак ти не знаєш як це, коли не маєш коштів на життя, а твоя сім'я голодує...
    - Ти ніколи не розповідала цього...
   - Звісно! Таким не хочеться ні з ким ділитися.
    - Я гадала, що ми близькі з тобою...
   - Фреє, отямся! Ти — принцеса, а я твоя служниця. Так, ти ставилася до мене привітно, але ми не рівня.
   Я пильно поглянула на Емму, — Чого мені ще про тебе не відомо?
    Дівчина старанно намагалася не зустрічатися зі мною очима, — Перед тим як я тобі розповім, ти маєш знати, що це не було моїм особистим бажанням... Вона зітхнула й продовжила, — Мій рід зубожів декілька років тому, а твій батько запропонував хорошу платню за...
   - За що, Еммо? - я не змогла стриматися, тож голосно вигукнула своє запитання.
   - За мою увагу... - скоромовкою пояснила та.
   - О, то це так називається?! - злість ковзнула моїм обличчям. - Еммо, ти коханка мого батька, вірно? Чи, можливо, ти ще й шпигунка? - зрада близької подруги отруйною стрілою потрапила до серця, руйнуючи все на своєму шляху.
    - Я ніколи не шпигувала за тобою. Присягаюся, Фреє! Я б ніколи на таке не пішла, нізащо! - гаряче запевнила моя вже колишня подруга.
    - Скільки? - одне-єдине слово, значення якого дівчина точно зрозуміла.
    - Два роки.
    Заплющивши очі я прогнала сльози, що так і просилися назовні. Розплющивши їх знову, голосно поплескала в долоні, — Прекрасно, Еммо. Знаючи про той біль, що переживає моя мати після кожної зради батька, ти... - я ткнула в неї пальцем, — два роки була його коханкою... Знаєш, ти мала рацію, коли сказала що ми не рівня. Адже якби в мене сталася скрута, то я б звернулася по допомогу до подруги, а не кинулася в ліжко її батька-мерзотника. Ну і хто ти після цього? Хоча ні, не відповідай, це більше не має значення. Принаймні, не для мене...
    Я відвернулася від Емми, оскільки мені було огидно й неприємно від її правди.
    Дівчина ж впала переді мною на коліна та заголосила, — Вибач, Фреє! Я ніколи не бажала тобі зла. Молю, пробач мені!
   - Ні! - твердо відказала я відштовхуючи колишню подругу. - Що там з Доріаном? - нагадала про короля Царства гріхів.
   - Якщо розповім, ти пробачиш мені? - Емма запитально поглянула на мене, проте відповідь не отримала. Розцінивши це як німу згоду, вона продовжила, — Твій батько хоче об'єднатися з королем Сантори...
   - А для цього я маю стати його дружиною, — констатувала я. Проте вигляд Емми, красномовніше будь-яких слів, підтверджував мою здогадку.