Читати книгу - "Усмішка, Марія Залевська"

Від неї пахло молоком і квітами мигдалю. Він відчув це, коли непомітно інстинктивно наблизився носом до її шкіри десь біля шиї.

Гаряче нерівне дихання видало його з головою.

Вона здригнулася й обернулася.

Вони стояли тепер так близько.

Дівчина дивилася на його вії й думала, де могла бачити такі вії раніше... Довгі й пухнасті. М'які?.. Так хотілося доторкнутися.

Хлопець зробив крок назад. Вибір зроблено. Вона востаннє подивилася на нього. Тільки не на вії – в очі. Розправила крила, легко відштовхнулася від даху – і полетіла. Жодного разу не озирнувшись. Вона не любила обертатися.

А він, закусивши губу, стояв, наче в німому кіно, на одному місці, і дивився вслід, - туди, де лише слабке блакитне сяйво нагадувало про те, що мить тому повітря розтинали крила.

***

          - Ти знову була поруч із ним? – суворий голос, але зовсім молодий, розрізав повітря, і від нього відокремлювалися суфлеподібні пласти: на льоту вони трансформувалися в різні фігури й міняли кольори, а потім танули... Дивне явище: вік володарки голосу перевалив уже за багато століть... Просто тут у всіх були молоді голоси.

          Дівчина стояла й мовчала. Невинно усміхалася.

          - Ти ж знаєш, що тобі не можна! Протипоказано! Аріано!

        Аріана, як і раніше, усміхалася. Відблиск сонця випадково впав на її губи і склалося відчуття, що сміється все юне біле обличчя, кожен м'яз.

       - ... Адже це буде кінець... Не грайся з цим. Не можна гратися з Безсмертям. Інакше ти позбудешся його назавжди... І перестань усміхатися, коли ми говоримо про такі серйозні речі.

     Строга не помічала, що усміхається сама. Інакше. Стримано. Але усміхається. Тут, у них, усміхалися всі. Ну такі вже дивні створіння.