Читати книгу - "Усмішка, Марія Залевська"

- Я знав, що ти повернешся.

          Він стояв на даху дев'ятиповерхового будинку. Навколо тільки зірки.

          Аріана з'явилася непомітно.

          - Розкажи мені про себе, - попросив він. – Адже ми зовсім нічого не знаємо одне про одного.

          «Це ти зовсім нічого не знаєш про мене», - Аріана усміхалася.

          - Ну добре, - промовив він, сідаючи на краєчок даху. – Якщо ти не хочеш, я почну перший. Мені двадцять п'ять років. Я навчався в Академії мистецтв. Але потім кинув... Так вийшло...

          Він кинув погляд на Аріану. Вона злегка повела головою і усміхнулася запитально.

          - Від мене пішло Натхнення, - серйозно сказав він. І в очах запалала шалена туга.

          Вмить він змінився. Зсутулився й опустив голову. Тепер він дивився не на зірки, а кудись униз, у чорну прірву, порожнечу. Аріана безшумно опустилася поруч.

          Він мовчав. Тоді Аріана швидким імпульсивним рухом м'яко торкнулася волосся хлопця. Він підняв голову, і, знову впившись поглядом у небо, продовжив розповідь:

          - І тепер я працюю. Встановлюю кондиціонери.

          «Яка буденність», - здивовано і серйозно посміхалася Аріана.

          - Ні, мені не подобається це, - він ніби виправдовувався сам перед собою. – Просто потрібні гроші. Утім, знаєш, а я вже навіть звик... Не працювати – це не жити. Марна трата часу... Ні, не уявляю...

          Він подивився на Аріану. Погляди зустрілися. І розходитися не збиралися.

          «Де я бачила ці вії?..»

          «Які в неї очі... Кого вона мені нагадує?..»

          - Тобі це нецікаво, я бачу. Знаю... Розкажи про себе, - попросив він і несподівано присунувся ближче.

          Він щойно повернувся з весілля найкращого, втім, і єдиного, друга, і був у костюмі. Недорогий, але стильний. Від хлопця пахло гіркими цигарками і гарними парфумами. І трохи алкоголем.

          Аріані, яка виросла зовсім на інших запахах, звикла до вишуканих і тонких ароматів, незрозуміло чому, але так подобався цей новий. Його.

          «І навіщо його, цікаво, понесло на дах у такому стані?» - промайнуло в голові.

          А запах вабив. У дівчини запаморочилося в голові. Ніби сама сп'яніла.

          Вона теж присунулася ближче.

          - Я нічого тобі не скажу, - прошепотіла Аріана, загадково усміхаючись.

          - Чому?

          - У кожній людині має бути таємниця, - невпевнено простягнула вона, так само усміхаючись.

          - Та ти сама... таємниця! - гаряче заперечив він, сам чомусь усміхаючись. Інакше. Із хвилюванням. – Скільки тобі років?

          Аріана здула світле пасмо, що впало на чоло.

          - А яке значення має вік? – усміхнулася іронічно.

          Він зам'явся і почухав ліву брову.

          - Ти маєш рацію: жодного... Просто ти маєш такий молодий вигляд...

          - Нісенітниця... Господи, яка нісенітниця! До чого тут це? – Аріана смішно потрясла головою й усміхнулася широко. – Ти боїшся, що я неповнолітня, чи що?

          Насмішкувато й зухвало подивилася йому просто в очі.

          Він чомусь почервонів.

          Наступної миті стало дуже гаряче.