Читати книгу - "Тонка межа, Уляна Пас"

Подих перехоплює, і я боюсь, що втрачу свідомість зараз. Все це не може бути правдою. Той Хантер, з яким я познайомилася в Лондоні, не може бути цим Хантером. Але це він. Точно. Хантер нарешті концентрує свій погляд на мені і збивається з кроку. Зупиняється і зводить брови до перенісся. Здивований? Я теж. – Доброго дня, – подаю йому свою руку і дуже сподіваюсь, що мій голос звучить рівно. – Мене звати Дарина. Я буду вашим перекладачем. – Хантер, – він вкладає свою руку у мою, і таке відчуття складається, що час зупиняється. Та лише для нас двох. – Дуже приємно, Дашо. Думаю, це буде цікаве завдання для мене. Я рада, що погодилася. І, мабуть, Мирон мав рацію. Треба більше цікавитись футболом. Буду виправлятися.